Капринські останки (1899), кістяк з la Chapelle-aux-Saints (1908), кістяк з Мустіе (1909), два кістяки La Ferrassie (1909—1910), кістяк La Quina (1911), діточий череп звідти ж (1915), ерінґсдорфські кістки і черепи з околиць Ваймару (1914, 1916 і 1925), кримські кістки (1924), тиверіядські шматки черепа в Галилеї (1925), діточий череп з Ґібральтару (1926), череп Саккопасторе з околиць Риму (1929).
Отже людина середнього плейстоцену розповсюдилася на величезних просторах з передньої Азії до Ґібральтару через центральну і східню Европу.
В сучасний мент вона нам добре відома щодо своїх основних характеристик, головно завдяки працям професора М. Буля і доктора Г. Мартена; я беру від першого діагноз сього старовинного людського типу:
Тіло малого зросту дуже масивне. Голова велика, лицева частина дуже розвинена в порівнянню до мозкової частини. Череповий індекс середній. Череп плоский; орбітні дуги незвичайно великі творять неперерваний вальок; чоло дуже похиле; потилиця висунена наперед і стиснена в вертикальному напрямку.
Лице довге, висунене наперед, зубні кості плоскі і похилі, верхні щелепи позбавлені іклових дучок, мають форму гострої мордочки. Орбіти дуже великі, круглі. Ніс дуже широкий, виступає. Великий простір субназальний.
Нижня щелепа міцна, без підборіддя, з широкими гилками, кутня частина тупа. Зуби великі, морфологія великих кутніх має примітивні риси.
Хребтовий стовб і кості кінцівок мають чимало мавп’ячих рис і виявляють двоногу чи прямовісну поставу, менш досконалу ніж у сучасних людей. Ноги дуже короткі.
Середня місткість мозку коло 1450 кубічних сантиметрів. Будова мозку має багато рис первісних людей або мавп’ячих, особливо завдяки малому розмірові чолових ділянок і загальному рисунку закруток.
Виробництво сеї породи відоме не згірше як і її фізичні риси — се техніка Мустіє.
Людина вищого плейстоцену. Знахідки що дотичать людини вищого плейстоцену дуже численні. Вони дають змогу визначити в вахідній Европі тих далеких часів існування трьох людських типів. Ось вони за порядком їх появи — тип Ґрімальді, тип Кроманьон і тип Шанселяд.
Породу Ґрімальді представляють два кістяки (кістяк старої жінки і чоловічий кістяк 15 до 17 років) відкриті 1907 р. в найглибших верствах Діточої Печери на території громади Ґрімальді, коло Ментони. Їх дослідив проф. Р. Верно. З геологічного погляду вони належать до найстаршого періоду вищого плейстоцену, або до епохи переходу середнього плейстоцену до вищого. Зріст жінки 1 м. 60 см„ вріст юнака 1 м. 56 см., що відповідає більш менш 1 м. 60 см. у дорослого чоловіка (середній зріст Француза). Пропорційне відношення членів, форма миски, всі черепні і лицеві риси у сеї породи (дуже довгастий і високий череп, великий в малими пипковими наростками), широке і низьке лице, ніс вдушений при основі, дуже широкий з дуже виразними носовими проводами; значний прогнатизм — нагадують негрітську расу, хоча, й не зовсім зливаються з нею. Тому расу Ґрімальді називають також негроїдною.
