Рок). Череп вигнений зломаним луком. Лице дуже широке і одночасно дуже високе — се також відрізняє його від раси Кро-Маньон. Вилиці сильно виступають на зовні і вперед, так що ніс мало вирізняється на загальному рівеню лиця. Сей ніс довгий і вузький, субназального прогнатизму нема.
З сим своєрідним типом др. Мартен зв'язує і два кістяки знайдені 1914 р. в Оберкассель коло Bonn і кістяк з печери Hoteaux (департ. Ен).
Л. Тестю що старанно вивчив кістяки з Шанселяд, зближує сю четвертинну расу з Ескімосами. Г. Мартен, здається з більшим правом, називає її монголоїдною. В кожнім разі певне те, що багато культурних елементів нашого плейстоцену знаходиться в культурі сучасних арктичних народів Европи, Азії й Америки.
Кінець-кінцем всі три людські раси, що з’явилися на протязі вищого плейстоцену в Західній Европі, входять без труду в категорію нинишньої людини, Homo sapiens’a, до якої належать всі сучасні люде, бо ж для лиць кожної з сих рас антропологи знайшли паралелі у різних існуючих народів. Отже вже на світанку вищого плейстоцену ми маємо справу з сучасною людськістю і зразу спиняємось перед незвичайним поліморфізмом, расовою різнородністю.
Неандертальська людина. Такий приблизний підсумок наших відомостей про передісторичну людину в Европі. Які ж висновки дає він для питання про початок і розвиток людини? Підвалиною всіх реконструкцій, які пробувано робити, з вищезазначених елементів, розуміється являється Неандертальська людина, — перше тому, шо хронологічно се перше людське єство виразно відмінне від сучасної людини, подруге тому, що ми знаємо його найліпше.
Морфологічний дослід неандертальської людини висвітлює два капітальні факти: з одного боку се незвичайна односторонність етнічного типу, що він репрезентує, з другого — глибока різниця між ним і тими людськими єствами що з’явилися безпосереднє по нім.
Всюди де знайдено останки людини середнього плейстоцену — чи то в Галилеї, в Криму, в Хорватії, в Прусії, Бельгії, Франції й Італії, чи в Еспанії, всюди сей тип виявляє незвичайну одноманітність.
Не вважаючи на довгість геологічного періоду, що обіймають відкриття зв'язані з Homo neanderthalensis, не вважаючи на просторість території де їх зроблено, непомітно, щоб в ньому відбувалася скільки небудь значна еволюція, що дала б про себе знати в кістякових змінах. Всюди і завжди неандертальська людина залишається майже тою самою.
З зоологічного погляду Homo neanderthalensis з своєю одноманітністю протиставиться Homo sapiens’ові з його величезною різнородністю, так як яканебудь дика звіряча порода домашній, от як вовк собаці. Не менш замітна й відсутність морфологічних ланок між Homo neanderthalensis і Homo sapiens. Сей ніби являється висновком попереднього. Порівняймо хочби людину середнього плейстоцену з людиною вищого плейстоцену, або, як се часто робили з найнижчими представниками сучасного людства, зокрема з Австралійцями. І ми побачимо — М. Буль довів се — що поза поверховими подібностями і деякими окремими рисами не можна виявити достатньої подіб-
