I.
Табор, або ширше беручи, українська військова думка, ставлячи перед собою такі відповідальні завдання, — а ставити їх вона повинна — не може обертатися в колі виключно військово-фахових справ, хоч як вони численні та ріжноманітні. Її інтереси значно ширші, значно глибші, ніж оцінка осягнень в галузі військової науки й критика певних норм військового життя. Цілий ряд проблєм, що увіходять в обсяг загально-державної політики, поскільки вони так чи інакше впливають на інтереси оборони або підготовку армії до виконання нею обовязку війни, і може, і повинен увіходити в круг тих інтересів, де голос-опінія військової думки мусять бути відомими відповідальним чиникам влади і громадянства. Тут військова думка через свої орґани виконує ту ролю, що через своє становище в державній структурі армія не може виконувати дорогою і в формах, властивих для громадсько-політичної акції. Армія не провадить політики, не бере безпосередньої участи в політичній боротьбі партій і уґруповань: вона, як влучно характеризують її Французи, є „la grande Muette“. А проте для неї не можуть бути чужими й байдужими певні риси, напрям і висліди партійної боротьби. Свою ролю в державі армія виконує доти, доки в цій боротьбі гору беруть державні моменти і не захитується самий пріорітет державности. Там, де цей пріорітет хитається, де партійна боротьба
