областей (Галичина, Волинь, Полісся, з клясовими інтересами місцевої української шляхти), що їх хотів великий гетьман включити зразу в межі своєї держави, тягла за собою таке-ж надмірне розтягнення фронту, розпорошення військових сил і надмірне напруження воєнних спроможностей країни, — що було не під силу нації, особливо коли взяти на увагу незабезпеченість військової бази в середині краю, в серці метрополії і нестійність зносин з іншими сусідами. Завдяки цьому основна лінія політики гетьмана заламалась, стратеґія не мала сили в цілому виконати величаві завдання та вимоги її, а все це врешті довело до історічно-неминучого явища, як от Переяславська умова 1654 р., що її Богдан Хмельницький, ніби (декляративно) з власної волі, але (фактично) примушений був збігом обставин підписати.
В новітніх умовах, за часів боротьби 1918–1920 р. р. неналагодженість міжнародніх політичних інтересів України утворила несприятливі обставини і для її мілітарної боротьби. Подібно до того, як Богдан Хмельницький не міг створити бази для своєї боротьби на Чорному Морі, побережжя якого з землями, що, порівнюючи, далеко сягали на північ фактично належало тоді до Турків або їх васалів — Татарів, так і ми в 1918–20 роках позбавлені були можливости опертися на морі, як на своїй базі, і, збігом обставин, примушені були шукати її на непевному суходолі, шляхом порозуміння з одним із своїх сусідів. Варшавська умова 22 квітня 1920 р. була історично зумовленим актом, неминучим ланцюгом в ході політично-мілітарних подій нашої новітньої історії, а не штучним утвором політичної нерозважливости чи злої волі, як де-хто легковажно і поверховно думає про неї. Її неґативні моменти бу-
