VI.
Ідеольоґічно-літературна праця української військової думки в усіх зазначених вище питаннях не буде повною, коли вона, зясовуючи цикль окремих тем, що увіходять у ширше питання взаємовідносин Війська і Держави, Політики і Війська, Нації і Оборони, не порушить питання про саму війну, її природу-єство, її значіння для орґанізації Української Нації, цебто, коли не дасть обґрунтовання необхідности війни. Для широких кругів громадянства теоретично-наукове умотивування явища війни є необхідне з огляду на певну пропаґанду, що її провадять проти війни і де-які політичні кола і пацифістичні орґанізації і, нарешті, реліґійні секти. Всі вони послуговуються то теоретично-науковими арґументами, то моралізаторськими міркуваннями; витворюють при цьому розкладову атмосферу, в якій слабнуть військово-громадянські чесноти, каламутиться патріотичний настрій і заламується почуття відпорности супроти ворога. В звязку з цією деструктивною працею ведеться й розкладова праця скрайніх соціалістичних уґруповань (комуністи і споріднені з ними партії), що в звичайних заходах державної влади та громадянства в справах оборони намагаються знайти симптоми „імперіялізму“, „мілітаризму“ то-що і опозиційними виступами в пресі, на ріжних зборах та конференціях збільшують розкладові засоби пацифістичної пропаґанди. Завдяки цьому, серед
