Такими, загально беручи, уявляються нам ті головні та деякі конкретні завдання з обсягу взаємовідносин Держави та Війська, що виступають перед українською військовою літературою, як потрібні й невідкладні що вимагають широкого досліджування. Всі вони і взяті до купи, і кожне зокрема є цілиною, що чекає працьовитих ратаїв і творчо-наукової оранки. Всі вони в загальній проґрамі, що за її переведення мусять взятися наші воєнні письменники, мають своє місце і значіння, може не однакової ваги, але в кожному разі варте уваги. Не будемо говорити про перешкоди для поконання цих завдань, краще переймемося відповідальністю і потребою праці в напрямку створення творчих цінностей для військового будівництва і оборони нашої Держави. Радість творчости дасть вище моральне завдоволення кожному, хто працюватиме для великих майбутніх завдань, що будуть здійснені, тільки при умові попередньої підготовної праці, яка падає на наше покоління. Труднощі праці до певної міри полегшуються можливістю користуватися чужим досвідом і літературним капіталом інших військових культур, де чимало можна запозичити й для перетворення на нашому національному ґрунті. Ті питання, що сьогодні хвилюють та цікавлять українських воєнних письменників, мають анальоґії в чужоземному військовому досвіді, з вислідів якого українська воєнна література може користуватися не лише в формі засвоєння певних цінностей її в процесі створення ориґінальних творів, а і шляхом перекладу кращих творів світової воєнної науки та літератури на нашу мову. Вони не зашкодять, навпаки — збагатять наше військове слово, нададуть йому більше ріжноманітности та учинять його привабливо-цікавим.
