дозволяли глибоко проаналізувати недавно пережитий досвід. Цей, болюче пережитий після поразки, досвід відчувається в міркуваннях Автора й надає їм характер глубокої переконливости, щирости та навіть пристрасности.
Звертають на себе увагу старі як людство і завжди актуальні питання, що від належного розвязання залежатиме успіх в визвольній боротьбі та оборона Української Держави.
Автор, яскраво підносячи, як першу й головну передумову існування Нації, воєнний дух її, цілком виразно й рішуче ставить питання війни, збройної боротьби, в центрі всіх без вийнятку державних справ, що їх трактування і розвязання повинно бути достосоване до інтересів боротьби.
З цілим натиском Автор підкреслює значіння для Держави, як основи її, збройної сили, яка повинна бути оточена передусім якнайбільшою моральною та матеріяльною опікою „Нації-Держави“.
Слушно окреслюючи істоту війни, як явища не тільки чисто військового, але соціяльно-політичного, в якому мають місце і тісно повязані два істотних моменти — політичний і військово-фаховий, — Він гаряче говорить про конечність гармонійного сполучення цих моментів — „симбіоз їх“ — в найвищому керівництві Державою, в особі Вождя нації. В цьому Автор вбачає забезпечення від партійно-ґрупових впливів на військо та на розвязання головних проблєм збройної боротьби.
Говорячи про партійно-ґрупові впливи та надмірно розвинуте партійництво, Автор вживає го-
