яка ще була в наших руках і де всідали до проходячих потягів наші демобілізовані.
Ще 20. грудня дуже потепліло, почав танути сніг, а у вибоях доріг показалась вода. Тому пересування навантажених возів йшло дуже повільно та щойно під вечір 22. штаб полку перетягнувся до Пісочного.
Прибувши туди ми довідались, що наша варта на станції Столпці збита червоною ґвардією, яка підійшла з Минська та що всі наші демобілізовані арештовані у станційних будинках.
Цікаво, що до таких же демобілізованих та просто дезертирів із російських частин, які переповнювали всі потяги, подібних репресій й не думали вживати.
Вночі з 22. на 23. зорґанізована була виправа з Пісочного в 150 козаків при 2-х скорострілах, яка на світанку 23. заатакувала Столпці, вибила звідти червоних, та всадила до потягів усіх наших демобілізованих.
Тимчасом наше становище в Пісочнім ставало непевним. Не кажучи вже про те, що ворожі стежі та розвідки натискали з боку Осиповщини та Несвіжа, що червона ґвардія, відступивши зі Столпців, невпинно шукала змоги їх знову заняти і що в самому Пісочному почалась проти нас акція. Невеличке село Пісочне щось коло 120–140 домів мало до 20% жидівського населення, яке провадило невпинну аґітацію серед запільних частин ґренадирського корпусу, що заповнювали більшу частину домів, в самім Пісочнім і околичних селах.
