Сторінка:Письмо народовцівъ руськихъ до редактора политичнёі часописі «Русь» яко протестъ и мемориялъ (1867).djvu/13

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

11

стоятъ“ — вольнихъ, самостайнихъ, незалежнихъ відъ нікого, народніхъ справді объявівъ, — а пахне все тамъ досілъ указомъ. Деспотизмъ, автократизмъ и недостатокъ волі — се прикмети однако ряду, що й народу. Згадаємо всякі хоругви, з якими кидається Москва то въ сю, то въ ту сторону; згадаємо и погані вчинки на Украіні; згадаємо іі вже безрозумне таки лютованнє въ Польщі — и голосніщими сі объяви у насъ стануть відъ усіхъ солодкихъ слівъ. Та всёго ми вповаємо доброго відъ щироі взаємності и єдності Славянъ. Коли обійме одинъ духъ усю Славянщину, духъ взаємного пошанівку усёго того добра, якимъ обладав зъ-особна кождий народъ славянський; тоді занесуть, надійсь, Славяне до Москви ту святу искру волі, відъ котороі відмолодшає такъ добре Московщина, якъ повеселішає Украіна; тоді й наша люба думка була-бъ сповнена, за якою ми побиваємось, вгадуючи й у народнёму нашому имні: „Поєднаймось разомъ всі, братчики Словяне; нехай гинуть вороги, няй воля настане!“ Давъ би Господь, щобъ такий світъ хочъ маленькимъ краєчкомъ для Московщини й нашого бідолашнёго народу зъ поіздомъ славянськихъ гостей у Москву відкрився.

А поки-що наші взаємини до Москви отъ-якъ объясняємо. Не вірники ми якоі-тамъ небудь логики фактівъ, не гарячі експектатори ми, щобъ тратитись намъ у марнихъ надіяхъ такихъ политичніхъ переворотівъ, щобъ або насъ підъ Москвою зупинили, або щобъ наши Украіну до Австриі пригорнули. Такі надіі й такі думки ми не то що, але просто проклинаємо. Не хочемо самі ні годувати, ні ширити духа сепаратистичнёго, — а на супротивъ ширимо й ширити хочемъ духа патриотичнёго до тихъ империй, підъ які рука Божа насъ поставила. Въ природнихъ основахъ, на якихъ ті держави — коли імъ не повалитись — стати мають и стати мусять въ чеснихъ и справедливихъ тихъ же державъ интересахъ, которі при взмагаючомуся дусі народівъ и часу вспокоєні бути мусять — глядемо для себе сили й гаразду. Въ тихому, розважному, повольному ході того тайного а великого чоловіка, якимъ єсть нашъ народъ руський, добачаємо приближаючуся ёму мету. Въ Россиі, де знеговано нашу истноту, и всіхъ правъ нашъ народъ позбавлено — житимемъ одною надією кращого часу й ліпшоі долі, у святій вірі, що добро наше Богомъ дане не замарниться. Въ Австриі, де хочъ тяжко придушений, але не знегований нашъ народъ, и де право вінъ має бути такимъ якимъ вінъ поправді єсть — говорити й житимемъ тілько по-руськи и працюватимемъ для добра таки нашого самостойнёго руського народу; усякі впливи московські, въ якій-небудь формі вони намъ накидаються, коли тілько буде въ нихъ та задня думка насъ зъабсорбувати, нашоі истноти позбавити — уважатимемъ яко діло нікчемне й всі сили наші обернемо, щобъ ті впливи висадити тамъ, де імъ єсть справедливе або присвоєне право, любо витаючи тілько такі объяви, які Москва, вспокоівши найпершъ певне що не пересаджені жадоби нашихъ Украінцівъ, яко сусідній народъ московський народу руському зъ щироі взаимності славянськоі показовати буде.


Не веселими споминками записаний нашъ мало що не столітній побитъ въ Австриі. Прилучені до неі на підставі претенсиі Угорськоі корони до Галицько-Руського князьства, тимъ-то яко край руський, уважано насъ усе-однако яко польську провинцию, и діло шляхетськоі полонизациі велося теперъ тілько по одмінній формі, сирічъ по-бюрократичнёму, по-німецьки. Коли-жъ надавано де-коли, отъ якъ за цісаря Осипа, нашому краеві характеръ руський, то се не довго водилось. Головний протягъ нашого Австрийського побиту носить на собі иншу ціху. Австрия служила вірно все аристократичнёму принципові и тимъ сполонизованому у насъ панському елементові. Уряди и школи корились тожъ аристократамъ, и хочъ урядовали по-німецьки, приватно ширили полонизацию. Такий духъ взійшовъ у нашъ чисто-руський закладъ