— Хочу з вами поговорити про щось важного.
— Про щось важного! — повторив Паспарту, допиваючи останки вина, — ну, про се поговоримо завтра, нинї не маю часу.
— Лишіть ся, — сказав Фікс, — тут іде о вашого пана.
Паспарту по тих словах поглянув уважно на свого товариша. Лице Фікса видалось єму якесь незвичайне і він знов сїв.
— Щож ви менї маєте сказати? — спитав.
Фікс опер руку на рамени товариша і понижуючи голос, спитав:
— Чи ви вгадали, хто я?
— До сто вітрів, а вжеж! — сказав Паспарту сьміючись.
— То я вам все виявлю…
— Тепер, свату, я всьо знаю! О! не в свій час ви вибрали ся! Впрочім робіть своє дальше. Лише насамперед мушу вам сказати, що ті панове роблять собі кошти цїлком непотрібно.
— Непотрібно! — сказав Фікс. — Ви якось дивно про се говорите. Очевидно не маєте понятя, яка то велика квота була.
— Як не маю! — відповів Паспарту. — Атже то двацять тисячів фунтів штерлїнґів.
— Пятьдесять пять тисячів! — відповів Фікс і стиснув Француза за руку.
— Що? — крикнув Паспарту, — пан Фоґ мав би відвагу… Пятьдесять пять тисячів фунтів!… Отже одна причина більше, щоби не тратити часу — і встав знов.
— Пятьдесять пять тисячів фунтів! — говорив дальше Фікс, примушуючи Паспартута сїсти і замов-
