Спершу не міг моряк порозуміти значіня відповіди, сеї упертої витревалости. Відтак закликав:
— Так! Ваша правда, ласкавий пане. До Шанґаю!
І Танкадера держала ся непохитно північного напряму.
Ніч була дїйстно страшна! Майже чудом мала ґоелєта не перевернула ся. Два рази мало що хибувало до того і з помоста була би вода все змела, єсли би не линви, що придержували їдучих. Панї Ауда була цїлком ослаблена, але не сказала нї слова. Нераз мусїв пан Фоґ підбігти, щоби єї захоронити перед напором филь.
Знов розвиднїло ся а буря лютила ся ще з незвичайною силою. Однако вітер змінив ся на полуднево-всхідний. Ся обставина була дуже користна і Танкадера розпочала на ново подорож по тім розбурханім мори, котрого филї стираючи ся з филями, що настали з противного вітру, викликали таке колиханє, що менше сильний корабель був би певно розбив ся.
Від часу до часу видно було скрізь роздерту мраку берег, але нїгде нї слїду якого небудь корабля. Танкадера була одна одинока на мори.
В полудне вказували деякі знаки, що буря перестає, а се ще лїпше показало ся при заходї сонця. Короткість бурі сьвідчила о єї силї. Подорожні цїлковито зневолені могли трохи попоїсти і відпочати.
Ніч була досить спокійна. Керманич приказав знов розвинути низші вітрила і корабель поплив незвичайно скоро. На другий день, 11. падолиста, досьвіта, міг Джон Бунсбі завірити товаришів подорожи, що до Шанґаю нема вже й цїлих сто миль.
Але на се був лише один одинокий день часу і того самого вечера мусїв пан Фоґ прибути до Шанґаю, єсли не хотїв припізнити ся на парохід до Йокогами.
