корморанів і пелїканів, звичайних гостий тих рухомих помостів.
Скоро лише пан Фоґ вступив на берег, запитав, коли відходить перший поїзд до Нового Йорку. Єму сказали, що о 6-ій годинї вечером, отже наші подорожні мали цїлий день до розпорядимости в столици Калїфорнїї. Паспарту прикликав повіз, до котрого всїли пан Фоґ і панї Ауда, він же сам примостив ся коло візника з переду і за три доляри[1] пустили ся до „Міжнародного“ готелю.
Зі свого високого сидженя приглядав ся Паспарту цїкаво сему великому американьскому місту, широким улицям, низьким домам, костелам і храмам в стилю анґльо-саксоньскої ґотики, величезним робітням корабельним, маґазинам як палати, одним з дерева, другим з цегли; на улицях численним повозам, повозкам, драбинястим возам, омнїбусам зелїзничим, а на хідниках товпам не лише Американцїв і Европейцїв, але й Хинцям та Індийцям, словом всему, з чого складало ся тодїшне 200-тисячне населенє міста.
Паспарту дуже чудував ся всему, що бачив. В роцї 1849 була тут ще осада розбійників, палїїв, котрі збігли ся для легкої добичи на се місце всяких авантурників, бо тут глядано за золотим порошком з пістолєтом в одній а з ножем в другій руцї.
Але ті „золоті часи“ минули. Сан-Франціско представляло тепер вид великого торговельного міста. Висока вежа ратушева, де сторожили вартівники, здіймала ся над цїлим тим збором улиць і алей, що перетинали ся під прямим кутом, попереривані тут і там зеленими ого-
- ↑ Доляр — американьска монета, має близько 5 корон наших.
