Він зрозумів єї погляд. Єсли єго слуга був в неволи, то чи не треба, всїх сил доложити, щоби єго висвободити?…
— Я найду єго, живого або мертвого, — відозвав ся Фоґ рішучо.
— Ох, пане! — скрикнула панї Ауда, вхопила свого товариша за руки і облила їх сьозами.
— Дістану єго живого! — говорив пан Фоґ, — але не маємо нї мінути до страченя!
Се рішенє становило о цїлій будучности Пилипа Фоґа. Оно могло єго цїлковито знищити. Єсли спізнить ся о один одинокий день, то парохід відійде вже з Нового Йорку і єго заклад безповоротно страчений. Однако гадка: „Се мій обовязок!“ не дала єму вагувати ся.
Капітан, що командував залогою Форту Керне, був між подорожними на перонї. Єго вояки, яких сто людий, стояли готові під оружєм на случай, єсли би Сіукси схотїли напасти на саму стацию.
— Пане, — відозвав ся пан Фоґ до капітана, — не стає трох подорожних.
— Убиті? — спитав капітан.
— Убиті або полонені, — відповів Пилип Фоґ. — Треба конче впевнити ся, що з ними стало ся. Вишлете за Сіуксами погоню?
— Небезпечно, пане, — замітив капітан. — Сї Індияни можуть утїкати аж за Арканзас, а я не можу опустити повіреної менї кріпости.
— Пане, — відповів Пилип Фоґ, — тут розходить ся о житє трех людий.
— Правда… Але чи можу я виставляти на небезпечність житє пятьдесятьох людий, щоби уратувати трех?
