як незаселений остров між зелїзницею Тихого Океана і єї бічним шляхом, що лучив стацию Керне з місточком Св. Іосиф: на цїлій дорозї не було нї одного села нї стациї нї навіть форту. Від часу до часу мигло блискавкою поперед очи яке дерево, котрого побілїле галузє погинало ся під подувом вітру. Часом перелїтали громадки диких птахів, а часом видко було великі череди степових вовків, що виголоднїлі і всохлі гнали за саньми. Тодї хапав Паспарту за револьвер і стріляв до найблизших. Єслиб так яка пригода спинила сани, то подорожні були би опинили ся в найбільшій небезпечности. Але сани держали ся добре, переганяли звичайно дуже скоро голодні громади хижаків та полишали їх за собою.
В полудне пізнав Медж по деяких знаках, що переїздять через замерзлу ріку Плятте. Не сказав нїчого, однако був певний, що до Омаги нема вже більше як двайцять миль дороги.
І дїйстно не минуло й години, а зручний керманич опустив своє становище, хопив за линви і звинув вітрила. Від сильного розгону бігли сани ще з пів милї самі без вітрил. Вкінци задержали ся і Медж, вказуючи рукою на купу снїгом покритих домів, сказав:
— Ми вже на місци.
Они справдї були вже в Омазї, коло зелїзничої стациї, що лучить ся безчисленними поїздами кождого дня зі всхідними стациями.
Паспарту і Фікс повискакували з саний та стали бігати, щоби розігріти ся, бо від студени майже закостенїли, відтак помогли злїзти пану Фоґови і панї Аудї. Пилип Фоґ щедро розплатив ся з Меджом, Паспарту стиснув єго дружно за руку і всї скорою ходою пустили ся на дворець.
