кому не говорила. Фікс просто здурнїв, коли побачив, що стало ся, Паспартутови-ж цїла пригода незвичайно подобала ся.
„Одинайцять до дванайцять миль“, говорив капітан Спіді і дійстно так скоро плила „Генриєта“.
Отже єсли би на мори не було бурі, єсли би вітер не змінив ся, єсли дальше не лучилось би нїяке нещастє машинї або кораблеви: то можна було надїяти ся, що „Генриєта“ переїде 3000 миль до Лїверпуля в тих девятьох днях від 12. до 21. грудня. Однако вже по приїздї до Лїверпуля могла цїла справа змінити ся в некористь пана Фоґа, а то просто з причини Фікса і анґлїйского банку.
В перших днях ішла їзда знаменито. Море не було надто збурене, вітер віяв майже на північний всхід, вітрила були розпущені і „Генриєта“ бігла по водї як правдивий почтовий корабель.
Паспарту був одушевлений послїдним поступком свого пана. Він так тїшив ся, бігав і скакав, що моряки не могли надивувати ся єго зручности. Єго веселість заразила їх всїх. Він забув на всї небезпечности і негоди подорожи і гадав лише о скорім приїздї до Лондона та нетерпеливо єго дожидав. Лише з Фіксом не говорив анї слова.
Фікс знов не міг вже нїчого піймити. „Генриєта“ завойована, залога перекуплена, Фоґ знаменитий моряк — се все переходило єго понятє. Хоч впрочім все можливе, бо чиж не міг сей джентельмен, що вкрав з банку пятьдесять пять тисячів фунтів, украсти також і корабель? А до сего припущеня приходило у Фікса ще й підозрінє, що „Генриєта“ під проводом Фоґа цїлком не їде до Лїверпуля, лише в якесь таке місце, де сей злодїй
