Проминула ніч, пан Фоґ був в ліжку, але чи спав, не знати. Панї Ауда не могла найти анї хвильки спокою, а Паспарту пересидїв як вірний пес цїлу ніч під дверми свого пана.
На другий день закликав єго пан Фоґ і в кількох словах приказав єму приладити для панї Ауди снїданє; він сам вдоволить ся склянкою чаю і кусником мяса. Дальше велїв єму перепросити паню Ауду, що не буде при обідї, бо мусить полагодити свої грошеві інтереси. Отже не зійде на долину цїлий день, аж вечер буде паню Ауду просити о кілька хвиль розмови.
Паспарту мав лише так робити як єму пан Фоґ приказав. Але він не міг якось вийти з єго комнати; стояв і дивив ся на свого пана, що не виявляв нїякого душевного зворушеня. Єму стало жаль сего чоловіка, єго совість робила єму безнастанні докори, бо тепер був він ще більше пересьвідчений о своїй провинї як передтим. І справдї, єсли-б він був остеріг пана Фоґа, єсли би був відкрив єму пляни аґента Фікса, то Фоґ був би єго певне не возив з собою, а тодї…
Паспарту не міг вже довше здержати ся.
— Пане, мій! Пане Фоґ! — промовив з жалем, — мене проклинайте. Я провинив ся, що…
— Я нї на кого не жалую ся, — відповів як найспокійнїйше Пилип Фоґ. — Ідїть!
Паспарту вийшов з комнати, зайшов до панї Ауди і повідомив єї про наміри пана Фоґа.
— Панї, — додав жалібним голосом, — я сам не можу нїчого зробити, нї раз нїчого! Я не маю на пана Фоґа нїякого впливу. Може ви…
— А який же вплив я можу мати на него, — відповіла панї Ауда, — пан Фоґ не позваляє впливати на себе! Або він коли порозумів мою безграничну вдяч-
