ність для него? Чи відгадав коли, що дїє ся в моїм серци!… Мій друже, ви не сьмієте єго спускати з очий анї на хвилю. Ви казали, що він має намір говорити зі мною сего вечера?
— Так, панї. Тут певне іде о се, щоби забезпечити вашу будучність в Анґлїї.
— Заждїм, — відповіла молода жінка і задумала ся.
Таким чином дім при Севіль-Ров виглядав сеї недїлї як пустка і перший раз, від коли Пилип Фоґ мешкав в нїм, не пішов до свого Клюбу, хоч годинник на палатї парляменту вибив пів до дванайцятої.
І пощо мав він нинї іти до Клюбу реформи? Єго товариші не ждали вже на него. Вчера вечером о осьмій годинї і сорок пять мінут не явив ся Пилип Фоґ в Клюбі, то й програв заклад. Він навіть не потребував іти до свого банкира відбирати двайцять тисяч фунтів. Єго противники мали вже на сї гроші квіт з єго підписом, они потребували лише післати до братів Берінґів картку а банкири вже їм виплатять цїлу суму.
Отже пан Фоґ не мав потреби виходити і не виходив. Він сидїв в своїй комнатї і впорядковував свої інтереси. Лише Паспарту ходив заєдно сходами то на гору то на долину. Для бідного хлопця не було сидженя. Він підслухував під дверми свого пана і цїлком не гадав о тім, що зле робить; заглядав дїркою від ключа, але думав, що має до того право: він бояв ся кождої хвилї якого нещастя. Часом пригадував собі Фікса але тепер змінив ся вже єго погляд на аґента: він вже не гнївав ся на него. Фікс, так як кождий, помилив ся що-до Пилипа Фоґа і єсли він слїдив за Фоґом і увязнив єго, то зробив лише свою повинність, але він
