Паспарту́, обвинувши ноги коцом, попав в глубокий сон і навіть не причував, що се про него говорять.
— Анґлїйске правительство незвичайно остро поступає в таких случаях, — говорив дальше сер Кромерті, — і цїлком справедливо. Єму дуже богато на тім залежить, щоби індийскі звичаї шанували ся, і єслиб так вашого слугу були зловили…
— Ет, пане Кромерті, єсли би єго були зловили, то були би єго засудили, він відсидів би свою кару і вернув би відтак спокійно до Европи. Я не розумію як така блага річ могла би мене задержати!
На тім урвала ся бесїда. В ночи переїхав поїзд Ґат, задержав ся в Нассік і 21. жовтня в'їхав на рівнину Кандеіш. Цїла околиця була покрита селами, понад котрими виднїли мінарети, як в Европі вежі церковні. Численні малі річки, по найбільшій части допливи або побічні ріки Ґодаверія, наводнювали сю урожайну охрестність.
Паспарту́ пробудившись, оглянув ся довкола і не хотїв вірити, що він їде „великою желїзницею півострова“ півперек Індий. Для него було се неімовірне, а однако так було дїйстно. Машина ведена анґлїйским машинїстом і анґлїйским углем опалювана, викидала дим на плянтациї бавовни, кави, мускателї, гвоздиків і червоного перцю. Дим обвивав ся вужем довкола ґруп пальмових дерев, з між котрих визирали живописні доми, тут і там „вігарі“, род опустїлих монастирів і інтересні паґоди, богаті невичерпаними прикрасами індийскої архітектури. Дальше простягали ся незміримі простори краю, покриті тростиною як далеко око засягло, зі змиями і тиграми, полошеними гуркотом поїзду; вкінци перерізувала зелїзниця лїси, в котрих перебували слонї, що цїкаво приглядали ся перебігаючому поїздови.
