О осьмій годинї вечером подорожні переїхали головний хребет гір Віндияс і задержали ся на їх північній сторонї при розвалинах якоїсь паґоди.
Ніч була студена. Парс розложив огонь з сухого галузя в серединї розвалин а Паспарту приладив вечеру з куплених в Кольбі припасів. Покріпивши ся, серед перериваної розмови, подорожні змучені і розбиті закінчили сей день голосним хропотом. Провідник пильнував слона, що також заснув, оперши ся о пень великого дерева.
Ніч перейшла без нїякої пригоди. Лише рик тигрів і пантер, що мішав ся з пронизуючим криком малп, переривав нічну тишину. Кровожадні зьвірята не відважили ся нападати на гостий розвалин. Сер Франц Кромерті спав твердо як бравий вояк по битві; Паспарту в неспокійнім снї кидав ся, немов би нагадував собї свої скоки в часї їзди, а пан Фоґ спав так спокійно, як в своїй комнатї на Севіль-ров.
О шестій годинї з рана вибрали ся подорожні в дальшу дорогу. Провідник надїяв ся, що приїдуть до Аллагабада ще сего вечера. Таким чином пан Фоґ стратив би лише часть з сорок вісьмох годин, що їх ощадив від початку подорожі.
Коли перебули послїдний горбок гір Віндияс, пустив ся Кіуні бігти. Около полудня об'їхав провідник сільце Кальфенґер, положене над річкою Кані, що впадає до Ґанґеса. Він виминав заєдно замешкалі місцевости, бо чув себе безпечнїйшим в пустім поли. Наближено ся вже на 12 миль до Аллагабада, що лежав на північний всхід і задержано ся в тїни бананів, котрих овочі здорові як хлїб і сочисті „як сметанка“, дуже смакували подорожним.
