— Ми вже надумали ся, — відповів Фоґ, — але менї здаєть ся, що мусимо ждати до ночи, заки зачнемо роботу.
— І я так гадаю, — сказав провідник.
Відтак оповів він деякі подробицї о женщинї. Була се Індийка славна з красоти, парского походженя, дочка богатого купця з Бомбаю. В тім містї одержала чисто анґлїйске вихованє, в наслїдок чого з поведеня і образованя могла вважати ся Европейкою. Називала ся Ауда.
Коли родичі єї відумерли, пішла против своєї волї за старого князя Бунделькунда, а три місяцї потім повдовіла. Знаючи, яка судьба єї жде, утїкла, але зараз зловлено єї, а свояки князя, котрим залежало на смерти Ауди, віддали єї на муки.
Се оповіданє укріпило ще більше пана Фоґа і єго товаришів в їх благороднім намірі. Ураджено, що провідник має справити слона до паґоди Пілляї.
Пів години пізнїйше задержали ся подорожні в тїни дерев, о пятьсот кроків від паґоди, котрої не було видно, але доходили звідтам дикі окликі фанатиків.
Тепер раджено над тим як би дістати ся до жертви. Провідник знав паґоду Пілляї, де заперто молоду жінку. Чи можна дістати ся до неї якими дверми, коли цїла товпа запивши ся буде спати, або чи треба буде аж дїру вибивати в мурі?
На се питанє можна було відповісти лише на місци. В тім лише всї згодили ся, що ратунок мусить наступити в ночи, а не в день, коли жертву будуть вести на муки, бо тогдї вже нїяка людска сила не могла би єї освободити.
Пан Фоґ і єго товариші вижидали ночи. Скоро лише стемнїло, около осьмої години вечером рішили розгля-
