цілив, уу… і це мабуть не відразу вбив… ось, скільки крови.
СОНЯ (боязко гладить горлицю рукою): Кров… який ти, Юрку, недобрий!
ЮРКО (сердито): Милосерна найшлася… а курята що днини їсть… Жаль тобі птиці… не їж її, безкоромнице!
ВЛОДКО (довго глядить на горлицю): Ні, я не буду вбивати птиць… кров… противно…
ЮРКО (роздразнено): Трус, а хотів іти зі мною… боїшся своєї тіни, а лізе!… Ну плач, плач, разом зі Сонею… штубаки!… Ось, що ви!
(З ліва підходить Проць, а за ним діти. Проць держить щось обережно в широкому рукаві сорочки).
ПРОЦЬ (переступає з ноги на ногу): Паничу, Юрку!
ЮРКО (гнівно): Чого се?
ПРОЦЬ (поволи): От, як ви стрілили з рушниці… то вона… горлиця впала… тріпоталася, тріпотала по траві довкола дуба… а ви стоїте, просто зжахнулися… Ми з дітьми недалечко сховалися, глядимо… і так стало вас жалко — вас і її, ее, уу, так жалко… слеза покотилася… Вона бється, а ви як полотно побіліли… Відомо… птиця і їй життя миле… А малі пташенята у неї в гнізді… пі, пі! — голосять…
ЮРКО (задумчиво і ображено): Ну, ну… до чого ти все те говориш, ти доглядач? Хто вас кликав?
ПРОЦЬ: Та правда… ніхто не кликав… От, діти хо-
