тепер бачиш, ляльку любиш більше від усіх… Он як! Правда?
КАТРУСЯ: Іди, не перебивай мені… атже бачиш, що ляля задрімала…
ПАЛАЗЯ: Яж не перебиваю; от сяду з боку, про горобчика заспіваю, вона й усне.
КАТРУСЯ: Я сама заспіваю і казку скажу… Це моя донечка, не твоя!..
ПАЛАЗЯ: А я її нянька… Моя мама кормила тебе, а я буду кормити твою лялю…
КАТРУСЯ: За няньку треба більшої, ти ще маленька.
ПАЛАЗЯ: Маленька! Ще що вигадаєш… А ось братчика Миханя бавлю і ніколи на землю ще не кинула. І не заплаче він у мене… Я йому про котика, про горобчика заспіваю, а він або спить, або всміхається… ні чи-чирк…
КАТРУСЯ: Ну, сідай, ось тут (показує рукою на ліво від ліжечка) в ногах у лялі… заспівай про горобчика…
ПАЛАЗЯ (співає):
Ой, ти сірий горобчику,
Не гуляй,
Тай з під стріхи на стодолу
Не стрибай!
З-за дуброви яструбонько
Надлетить… (уриває).
ТІ-САМІ і ЮРКО (проходить із рушницею і ловецькою торбою через плече на право від дівчат, не звертаючи на них уваги. Сідає коло стола,
