І. Виговського (1658 p.), а згодом найдіяльнішим членом «московської партії». Як на наш погляд, то вся політична й військова діяльність усіх «Богунів» «вкладається» в одну особу. Крім того, не можемо без сумнівів прийняти думку про ідентичність полковників Богуна та Федоренка, яку відстоює Т. Яковлева, спираючись на такі авторитети, як В. Дипинський, М. Грушевський, І. Крип якевич, С. Томашівський, О. Пріцак, Ю. Миник й інші. Зауважимо: не всі вони спеціально займалися вивченням біографії обох воєначальників. Працю ж М. Петровського, безпосередньо присвячену цьому питанню, авторка чомусь взагалі обминула увагою. А щодо М. Грушевського Т. Яковлева дешо категорична. Бо дійсно, коли спочатку у статті «К истории Переяславской рады 1654 года» він прийняв «здогад» Липинського, то пізніше, ознайомившись з думками М. Петровського, зауважив: «Тому шо М. Н. Петровський працює тепер відкритим, до часу, коли з сею біографією в руках можна буде зважити всі аргументи за і против тотожности Ів. Богуна й Ів. Федоренка, і відповідно справляю се місце».
Джерела 1653 р. доводять: на початку грудня того року (принаймні з 1 по 7 число) полковник І. Богун з військом брав участь у боях під Жванцем. Тоді ж полковник І. Федоренко перебував на Слобожанщині, у Путивлі та разом з російським посольством на чолі з В. В. Бутурліним вирішував питання щодо об єднання України з Росією. У повідомленні про це чигаємо: «Декабря в 3 день приехали в Путивль к боярину к Василью Васильевичу Бутурлину с товарыщи от гетмана Богдана Хмелницкого полковник калницкой Иван Федоренко, а с ним тритцать человек черкас. И боярин Василей Васильевич с товарыщи велели его поставить в Пугивле на посаших дворех, и послали им корм и питье и конский корм». Надалі Федоренко мав супроводжувати російське посольство до Переяслава.
Також відомо, шо 8 січня 1654 р. на Переяславській раді цареві присягав І. Федоренко, зазначений як колишній каль-
