ницький полковник, а І. Богун такої присяги на вірність йому тоді не склав, і достеменно невідомо, чи зробив це пізніше. Свідок тих подій, посланець польського короля до І. Богуна грек І. Тафлара потрапив до Москви, звідки 12 вересня 1654 р. повідомив: «...Богун в то время государю еще креста не целовал, а с гетманом корунным с Потоцким был в дружбе, и хотел от казаков отстати и служити королю». Про те, шо Богун не присягав від 8 січня до 12 квітня 1654 р., маємо свідчення першої особи Російської держави. Цар Олексій Михайлович писав до Б. Хмельницького з приводу передачі Богуном гетьману листа від коронного гетьмана С. Потоцького: «...Ивана Богуна, за его верность, что он того прелестнаго листа у себя не задержал, прислал к тебе вскоре, чиним похвалы годного, и нашу государскую грамоту, с нашим царского величества милостевым словом, послать ему за то велели. А что он полковник Иван с тобою гетманом и с инными своими товарыши с полковники при нашем царского величества ближнем боярине и дворецком и' намеснике тверском, при Василье Васильевиче Бутурлине с товарыши у веры не был, и тебе б гетману Богдану Хмелницкому велети его Ивана к вере привести на том на всем, на чом вы нам, великому государю, гетман и все войско запорожское по Христове непорочной заповеди веру учинили...».
Як видно з вищенаведених фактів, I. Богун й I. Федоренко це не одна особа. Цілком можна припустити, шо другий був спочатку полковником, а потім наказним кальницьким полковником під час відсутності першого.
М. Петровський висунув також інші докази проти ідентичності цих двох діячів. Так, у 20-х числах січня 1658 р. Федоренко вирушив до польського короля з метою переговорів. У той самий час Богун за наказом І. Виговського займався придушенням антигетьманського повстання на чолі з М. Пушкарем біля Полтави. І. Виговський, сповіщає цареві М. Пушкар 8 лютого 1658 р., «...генваря в 25 день из-за
