війська здійснили новий наступ на гетьманську армію. У січні кілька російських розвідників сповістили путивльських воєвод С. Прозоровського та І. Чемоданова: «Писали, де, при них в Чигирин к гетману из Умани города полковник Багун, да з Бряславля полковник Нечай, да с Нежина полковник же Шумейка, что польские, де, и литовские люди наступают на их черкасские городы и их, черкас, теснят. И у гетмана, де, в Чигирине была с полковники и с черкасы рада, а на раде приговорили, что итить им против поляков и литовского гетмана Родивила (Радзівілла. Авг.)». Цікаво відзначити, шо на той час I. Богун підписувався вже як «полковник Войска его королевской милости Запорожского» (Кальник, 10 січня).
В лютому польний гетьман М. Калиновський несподівано вирушив з Кам янця-Подільського, де стояв обозом, на Брацлавшину. З 9 по 13 число точився кривавий бій під м. Красне, де перебував бойовий осередок полковника Д. Нечая. У радянській історіографії ці події описані однозначно героїчно. Ми ж дозволимо собі навести трактування їх літописцем Григорієм Грабянкою. «Козаки саме святкували м ясопуст, і Нечай напився, читаємо в його історичному творі. Коли ляхи набрели на загін і почали рубати людей, Нечай скочив, спробував організувати опір ворогу, але був поранений в плече, одійшов у замок і там помер. Три дні тримало фортецю військо козацьке і таки відступило, а ляхи сплюндрували її вогнем і мечем. Це було перше нещастя козаків, зумовлене п'янкою». Після того польській шляхті вдалося захопити козацькі застави у містах Черняхівка, Мурахва, Шаргородок, Стіна та Ямпіль, в яких було вбито багато безвинних людей. У той час Хмельницький наказав Богунові з військом прямувати до Вінниці й там зупинити М. Калиновського. Тепер польний гетьман «нашел в противнике своем не пьяного Нечая, но хитраго и искуснаго полководца», писав відомий історик України Д. М. Бантиш-Каменський. На зміну одного полковника іншим звернув увагу секретар французького посольства
