у Польщі в 1648-1654 рр. П єр Шевальє, який назвав Богуна «козацьким отаманом».
На що ж сподівався М. Калиновський напередодні бою із загонами Богуна. «Призвав п. бога на помошь, читаємо у його листі від 4 березня до краківського каштеляна М. Потоцького, яв ближайшие дни попытаю счастья в бою с ними, хотя они имеют при себе буджацкую орду*. Полностью надеясь на святых покровителей наших, (полагаю), что не силами нашими, а гневом божьим враги будут отврашены от нашей измученной отчизны и голова зазнавшихся бунтовщиков будет по заслугам размозжена вместе с остальными членами тела и они покорятся королю м. п. нашему, который замешает бога на земле».
Проте цим сподіванням не судилося збутися. Бо, як вважав майже сучасник тих подій, шляхтич, йому протистояла особа досвідчена «в усіх воєнних випадковостях і шо рідко сполучається в одній людині» розумна й удачлива. Богун укріпив не лише місто та свій табір, а й сусідній монастир на випадок, якщо ворог переможе і йому необхідно буде перечекати під захистом надійних стін. С. /Іянцкоронський, який керував передовими кінними частинами Калиновського, запалений успіхом у попередніх сутичках з козаками, кинувся в бій коло с. Садківці під Вінницею й порівняно летко розігнав кінний загін Богуна. Останній зробив вигляд, шо відступає. Поляки кинулися за ним навздогін через р. Південний Буг, вкриту кригою. А напередодні козаки, точно розрахувавши, в якому напрямі будуть за ними слідувати вороги, попрорублювали великі ополонки та закидали їх соломою. За одну ніч ополонки затягнуло тонким льодом. Коли польські кіннотники вискочили на кригу, більшість з них опинилася у водяній * Мається на увазі ногайська орла, яка підкорялася турецькому султану та його васалу кримському ханові.
