Я. Радзівілла. Хмельницькому на той час уже вдалося звільнитися з полону, й він розпочав підготовку до нових боїв з ворогом. Тоді до нього приєднався і Богун, залишивши військові справи на Брацлавшині та зібравши «своїх людей» під Правковими лісами. Проте тимчасові тяжкі невдачі й відсутність належної кількості збройних сил змусили українського гетьмана піти на підписання з шляхетським урядом мирної угоди в Білій Церкві 18 (28) вересня 1651 р. За нею на території України відновлювалася влада магнатів, землевласникам поверталися всі їх маєтності, відібрані у ході війни. Козацький реєстр скорочувався з 40 тис. чол. до 20 тис., а козаки Брацлавського і Чернігівського воєводств мали бути переселені в межі королівських маєтків Київського воєводства. Головному керівнику повстання категорично заборонялося мати самостійні дипломатичні відносини з іноземними державами, у першу чергу передбачався розрив його спілки з кримським ханом. Білоцерківська угода не знайшла більш-менш рішучої підтримки народних мас України. «Ей, чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький починив, шо з ляхами, із мостовитими (панами), у Білій Церкві замирив» саме так ставилося питання в одній з народних дум.
Як свідчать польські джерела, І. Богун на чолі 15-тисячного загону у той період, принаймні напередодні підписання угоди, знаходився в Білій Церкві. Проте його підпис під договором відсутній. Очевидно, через те, шо останній зводив фактично нанівець попередні суспільно-політичні й економічні здобутки повсталого люду. Відтоді знову активізується опозиційна діяльність полковника проти гетьманської політики. Він дешо віддаляється від Хмельницького. Про те, шо І. Богун вирішив виступити проти останнього навіть зі зброєю в руках, довідуємося із статейного списку російських послів О. Прончишева та А. Іванова у Варшаву з приводу переговорів з представниками польського уряду щодо України (січень квітень 1652 р.).
