поляків. Авг.), яка супроводить це щастя». Мета походу полягала в тому, щоб шляхом кривавих розправ та терору настрахати місцеве населення, ослабити й деморалізувати українське військо. Проти нього Хмельницький вирішив виставити І. Богуна, щоправда, із значно меншими силами. Коли польсько-шляхетська армія захопила міста Липовець, Погребище, Прилуки, Самгородок, Богун удаваними відступами спробував заманити Чарнецького під Монастирище укріплене місто, навколо якого були вали ірви. 21 березня вороже військо обложило місто й почало штурм укріплень. Ось як яскраво подальші події описав усе той же В. Коховський: «Війська (поляків. Авг.) вдерлись у міські пригороди, викликаючи жах брязкотом зброї, звуками труб і криками челяді. Від цього шуму, шо розлягався кругом, страх подвоювався, і все свідчило про наступ великого війська. Уже захопили вал, уже сотник Дрозденко був убитий, уже повидирали кілля; всі сподівались, шо місто ось-ось буде захоплене, як раптом несподіваний випадок скував запал обложників. Чарнецький, даючи накази, носився серед свистячих куль, без шапки й без шолома; стріла уразила його, пройшовши через обидві шоки, майже смертельно. Піднебіння струснулося від жорстокого удару, кров, шо ринула в порожнину рота, перешкоджала не тільки говорити, а й дихати. Друзі зняли його напівживого з коня і підтримували. Закинувши голову назад, він, оскільки міг, випльовував кров, що душила його, і спитав присутніх, чи захопили наші місто.. Коли йому відповіли, шо місто ще стоїть, а війська стурбовані його лихом, то від душевного хвилювання кров ринула в нього ше дужче».
У той самий час Богун безстрашно бився поряд з своїми добірними вершниками, до кінця бою постійно йшов назустріч небезпеці, а щоб ше більше налякати ворога, голосно вигукував за давнім скіфським звичаєм.
Щоправда, Самійло Величко подає дешо іншу інтерпретацію тих подій, яку ми наводимо тут заради об єктивності.
