походах, а № XIV (Москалики і волики) про рујіну самојі Украјіни од московського віјська. Тільки одна пісньа, — та ј то в одному варіанті, — говорить про побіду Россіјі над Туречиноју, (№ XII, Москаль і Турок під Хотином) але зовсім холодно, објективно, так мов про справу зовсім далеку од інтересів украјінських. А друга пісньа того ж часу (№ XV, Козаченько і льашенько) говорить про другого старого ворога, Льаха, навіть з жалем.[1] Не багато зупиньајетьсьа над татарськоју справоју ј пісньа № XVI (Над річкоју Синьухоју: Полон Омельченка; Служба без переміни) котра, по нашіј думці, мусила скластись між двома віјнами з Туречиноју (1735–1739 і 1768–1774). Не вспівши росказати про полон свого чоловіка татарами, пісньа вже жаліјетьсьа на службу без переміни.
Післьа повишчих пісень про віјну з татарами ј турками зовсім не дивно, шчо пісні з часів віјни Россіјі з далекими од Украјіни прусаками (в т. зв. Семілітніј віјні) показујуть тільки жаль козака за домом і родиноју (№ XVIII Козацькиј набор) і плач матері о пропавшому синові (№ XXI, Погонці в Пруському поході). Одну тільки почастну пригоду з тојі віјни вдержали пісні: битви під Кистрином (№№ XIX і XX) та ј то перша пісень тільки плаче о погибших і не похованих трупах, а друга о самому наборі на віјну. В добавок варјанти першојі пісні навіть стратили памјать про те, з јаким власне народом «бивсьа Москаль під Кистрином.»
Так говорьать украјінські пісні того часу про војацьку службу під царським россіјським урьадом. Без усьакојі прихильности говорьать вони ј про осередні порьадки на Гетьманшчині: в №-рі VI-му (Паншчина на Гетьманшчині) бачимо докір панським порьадкам, котрі дуже вже закорінились там, а в №-рі VII-м (Сулимова худоба) оповіданьньа про насильства панські. Про самиј кінець Гетьманшчини не знаходимо ніоднојі пісні.
Тільки дуже б помилились ми, колиб послідовали за більшоју частиноју россіјських істориків (не викльучајучи ј многих украјінців) котрі з тојі неприхильности простого на-
- ↑ В цім холоді до віјни з Турком і в цім жальу до Льаха пісні городовојі Украјіни того часу не зходьатьсьа з пісньами запорозців, котрі тоді тільки шчо вернулись з під татарськојі протекціјі з свіжими надіјами на царьа Восточного (Див. в 1-му розд. №№ IX–X).
