заміни виборного козацького урьаду царськими војіводами[1].
Так за московського царьа стојали запорозці в смутні часи гетьманшчини Виговського, Јурасьа Хмельницького, Сомка (1657–1663), — але все таки не зрікајучись ні својіх вільностів, ні навіть вільностів городовојі Украјіни[2].
Круто перемінились думки запорозців про царьа московського з 1667 року, — ј тому најголовнішчі причини були: 1) поступованьньа в городовіј Украјіні војівод московських, котрих згодивсь впустити гетьман Бруховецькиј, — (шчо першиј назвавсь холопом царським, а царь јого зробив својім бојарином) поступованьньа, котре підньало проти себе не одну вже старшину, а ј чернь козацьку ј мішчанську, 2) поділ Украјіни між Польшчеју ј Москвоју. З тојі пори запорозці „зашатались“, јак казали московські урьадники ј царь, — хоч все таки не зважувались зовсім одірватись од царьа, бо все таки думали, шчо з усіх сосідніх держав і монархів (царів) скорше всього можна забезпечити цілость Украјіни під «царем православним. Ми
- ↑ Акты Ю. и З. Р. XI. 787. Наказъ стольнику Василію Кикину 11 авг. 1657: «Да Василію жъ, ѣдучи дорогою въ Нѣжинѣ и въ иныхъ городахъ поговорить съ войтами и бурмистрами и съ мѣщане на одинъ: …а буде учнуть говорить: добро бъ де и то было, чтобъ великій государь для всякихъ непріятельскихъ приходовъ и расправныхъ дѣлъ изволилъ быть у нихъ въ городахь своимъ царскаго величества воеводомъ… А буде про воеводъ не взочнутъ, и Василью и самому о томъ всчать и говорить, чтобъ государевымъ воеводамъ быти въ черкаскихъ знатныхъ городѣхъ, для того, чтобъ имъ тутощнимъ жильцемъ отъ полковниковъ и иныхъ людей обидъ и налоговъ не было». — Післьа того, јак стало відомо, чого хочетьсьа цареві, — то, звісно, знајшлись такі, котрі ј стали прохати того, про шчо јім натьакали царські посланці. Першиј виступив ніженськиј піп Филимонов, далі дејакі мішчане ј навіть почасти ј запорозці. А. Ю. и З. Р. IV, 31, VII, 227–228, 247. 285, 286, 334, 187–188. 350. V, 101.
- ↑ Хоч, јак вказано в повишчіј примітці, ј між запорозцьами були льуде, котрі, то з злости на городову старшину, (в часи Виговського) то мајучи на меті својі особисті користи (јак кошовиј гетьман Іван Брьуховецькиј) казали, шчо раді бачити војівод царських в городах, та все таки цілиј Кош і в часи Виговського бажав од царьа «чтобъ войску Запорожскому быти по прежнимъ правамъ и привиліямъ». (Акты Ю. и З. Р., VII, 192). В 1663 р. Кош писав «несмачниј лист» до Јур. Хмельниченка, в котрому виговорьував јому «неулечимое шаленство, же одступив Православного Монарха», а також і те, шчо він перше, вмовльаучись з тим монархом, «неслушне мовчав про пакти (статьті про вольности) свого батька з Москвоју». (Лѣт. Величка, II, 30–35).
