не можемо тут росказувати про ці шатости запорозські, та вони ј росказані докладно в Костомарова ј Соловьјова (у цього з усім, шчо тілько можна сказати проти запорозців і украјінців у загалі). Ми не будемо в усьому боронити січовиків. Переміни січовојі льудности, котра то приходила то одходила, то вимерала на віјні, звісно, не давала міцнојі постіјности в поступованьньу ј усього товариства запорозського; січові звичај, по котрим усьакиі „добриј рицарь“ — іноді пројдисвіт, міг набрати собі віјсько охотнеје та ј колотити з ним по сусідніх світах (јак напр. Суховіјенко, котриј хотів наслідовати Брьуховецькому, або Петрик) — родили чимало вчинків не хвальних дльа всього Товариства Запорозського ј шкодливих дльа всіјејі Украјіни. Коли додати до цього тодішньу грубость характерів і пијацтво, звичајне не в одніј Січі, то побачимо багато джерел, з відки мусило вилитись чимало вчинків, котрі на суді історіјі можна поставити проти Товариства Запорозського.
Тільки ж з другого боку можна налічити не менше „шатостів“ навмисних, також з боку Москви, котра в справах, шчо доторкались до Украјіни ј Запорожьжьа, мала на оці својі користи ј крутила Украјіноју дльа тих користів і перед Польшчеју, ј перед Кримом, не кажучи вже про вчинки војівод московських, ні навіть про підкопи царськаго урьаду проти нельубих јому виборних порьадків на Украјіні. Далі звісна дольа „шатостів“ січових виходила з того чудного стану, в котриј поставила січовиків сама Москва в својіх умовах з Польшчеју в 1667 р., по котрим було признано, шчо запорозці „мајуть бути в послушенстві під обороноју ј під високоју рукоју обох великих господарів“ — польського ј московського[1]. А більш усього ј „шатости“, ј усьакі негарні боки запорзського характеру мусили вбільшитись через те, шчо запорозці, стративши віру в шчирість царства московського, ј не чујучи за собоју сили продержатись самим і својіми власними натугами встројіти Украјіну так, јак би јім було мило, — иноді тратили голову ј давали себе потьагти туди, куди јіх пхала хвилева пристрасть або нужда.
Тільки ж коли огльанути најбільшу частину вчинків, а
- ↑ Андрусовська умова, 1667. Лѣтоп. Величка, II, 107.
