була одлучена од лівобічнојі ј спустошена так, шчо украјінці, а надто запорозці не могли без сліз здумати про те[1]. За то на лівим боці Дніпра, коториј зоставсь за Москвоју, за часів гетьманства Самојловича (1672–1687) ј Мазепи все зростала перевага царського урьаду над вольностьами козацькими, а вкупі з тим зростала ј перевага козацькојі де далі, все більше канцільарськојі, старшини над черньу, — так шчо та мусила втікати навіть на правиј бік Дніпра[2].
Втікали недовольні ј Москвоју, ј козацькими дуками ј на Запорожьжьа — і тут радились з січовиками, јак би повернути инакше справи на Гетьманшчині. Звідсі виходило безпереривне недовольство проміж городовими гетьманами ј запорозцьами, ј безпереривне жаліньньа гетьманів царьам на „крутоголових“, јак казав Самојлович, січовиків. І царськиј урьад, і гетьмани раді були поставити своје віјсько на грьаниці запорозськіі, — шчоб вдержувати чернь од утеків на Січ, а січовиків од помочи черневим бунтам, та шчоб держать в својіх руках привоз хліба на Січ; без которого важко було обіјтись рибалкам і скотарьам-запорозцьам[3].
Јак колись польаки вкріпльали дльа такојі ж цілі Кодак, так тепер московськиј урьад, за згодоју покірних јому гетьманів, почав закладати својі кріпости на рр. Орелі і Самарі, на дорозі з Слобідчини ј Гетьманшчини до Запорожьжьа.
4 Апр. 1684 р. кошовиј Іван Гусак докорьав гетьману Самујловичу, шчо од нього, гетьмана на запорозців за јіх «щоденную працю и зичливость холодній вѣтеръ вѣетъ». — «Нами ся войскомъ запорожскимъ титулуете, — писав кошовиј, — а насъ за нѣзащо маете, не тилко нечи-
- ↑ Див. Величка вип. I, 5. і II, 394, јак запорозці плакали, слухајучи в 1676 р. лист об «упадлой отчизни своей Малороссійской тогобочной», 467–472, лист кошового Сірка до гетьмана Самојловича, Сент. 25, 1678 р. про «запустіньньа ј упадок отчизни Малороссіјськојі», јак через «непостојанних гетьманів», так і «черезъ незичливі сосѣдственныхъ монарховъ факціи» (хитрошчі).
- ↑ Цеј зріст старшинського натиску на чернь добре показаниј в Лазаревського, Малор. Посполит. Крестьяне. 1648–1783, і в Антоновича, Посл. времена козач. на прав. бер. Днѣпра, 25–30.
- ↑ Перша заборона царська возити хліб на Запорожьжьа, в 1671 р. А. Ю. и З. Россіи, IX, 615.
