Сторінка:Політичні пісні украјінського народу XVIII-XIX ст. (1883).djvu/61

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

тись з Кримом і Султаном, то січовики бажали, шчоб хоч за ними зостались јіх степи до р. Бога, — «бо тотъ увесь степъ отъ Богу рѣки и Днѣпрови лежачій его царскаго величества державѣ вельцѣ есть потребный, потому что з того степу многіе у Днѣпръ плывутъ рѣчки, якие здавна войску запорожскому належали, безъ которихъ якъ нынѣ, такъ и впредь войско запорожское жити не можетъ»[1]. Москва помирилась з бусурманами в Бахчисарајі (1681) на тому, шчо грьаницьа Запорожьжьа з Туречиноју буде тільки на р. Дніпрі, і хоч гетьм. Самојлович було вимовив дльа запорозців право на 20 років ловити рибу ј на низу Дніпра, — та коли та Бахчисарајська вмова була зтвержена між царем і султаном в Константинополі, то це право запорозське було пропушчено[2].

Звісно, січовики не могли вдовольнитись таким миром з бусурманами, і коли војувати цих взьалась Польшча, то стали повертати своју думку до нејі ј помагати корольу Собьеському в јого славніј віјні з турками[3]. Аж ось Москва помирилась з Польшчоју, між инчим на тому, шчо Запорожьжьа (все таки без давніх јого осель по р. Собі, Каменках і Богу) зостанетьсьа вже підданним тільки цареві ј шчо царь пристане до корольа польського на спільну віјну з Туречиноју[4]. Віјна мусила початись з московського боку походом на Крим. Гетьман Самојлович жалівсь од имені запорозців на те, шчо Січ збавлена старих јіјі земель на правім боці Дніпра, а про поход на Крим резонно радив або не починати діла, або почати јого з великоју силоју так, шчоб зразу повојувати Крим[5]. Сталось инакше, і першиј та ј другиј поход (1687 і 1689 р.) москалів з украјінцьами проти Криму були невдачні, через невмілость і неохоту, начальників і не принесли Запорожьжьу нічого, окрім московських залог по р. Самарі ј Дніпру на земльах

  1. Костомаровъ, Руина, Вѣстн. Евр. 1880, Сент., 19. Гетьман Самојлович думав навіть, шчо грьаницьа з Туречиноју мусила б бути на р. Дністрі, јак була колись грьаницьа Литовсько-Украјінськојі держави (тамо ж).
  2. Тамо ж 27, 34.
  3. Тамо ж, 37, 38. Величко, II, 599–602.
  4. Інтересно, шчо таку віјну наражував москальам Дорошенко, котриј за часи свого підданства султанові спізнавсь з підтурецькими христијанами, а то ј з бусурманами, та тільки не турками. Чт. въ Моск. Общ. Истор. 1858, I, 260.
  5. Костом., тамо ж, 58, 60.