бы что противного, здоровного, правамъ и вольностямъ войсковымъ вредительного и отчизнѣ неполезного усмотрено было въ Ясновельможномъ Гетманѣ, теды таяжъ Старшина Енеральная, Полковники и Енеральные Совѣтники, моцны будутъ волными голосами, чили то приватне, чили, когда нужная и неотволочная потреба укажетъ, публичне, не Радѣ Его Вельможности выговорити и о нарушенье правъ и вольностей отчистыхъ упоминатися, безъ уближенья и найменшого поврежденья высокого рейментарского гонору; о якіе выговоры не мѣетъ Ясновельможный Гетманъ уражатися и помсты чинити, овшемъ развращенная исправити старатимется». Енеральну старшину, совітннків і полковників гетьман мусив вважати за товариство, а не за «слугъ и предстоятелей работнихъ»[1]. По пункту 10, полковники і старшина в полках, а сотники ј инші врьадники в сотньах мусьать вибиратись вольними голосами. Пункти 12, 14, 15, 16 дбајуть про добро ј полегкость простим льудьам: поставльајуть ревізіју мајетків, захоплених державцьами, ј повинностів і послушенства посполитих льудеј державцьам[2]
- ↑ Інтересно пригадати вірші на скинутьтьа Самојловича з гетьманства, в котрих јому дорікајуть, самодержавство, противне давнім звичајам віјська Запорозського:
Не уважавъ давной въ войску вольности,
И всѣмъ станомъ належитой годности.
Себе тилко почиталесь такъ быти,
Же твой рожай зъ давнихъ давенъ сталъ жити.
Забувъ еси, же тя зъ любви избрано,
И старшимъ себѣ паномъ названо.
Ради тебѣ отнюдь стало не треба,
И мислилъ есь, аки бн изшелъ зъ неба.
А въ войску Запорозскомъ то здавна
Рада силна и всѣмъ явна.(Величко, III, 16).
Інтересно, шчо сам царь Петро I страхав украјінців, шчо Мазепа змовивсь з Карлом XII і Лешчинським, шчоб стати «самовластнымъ княземъ въ Украинѣ» (Чтен. М. О., 1859, I, 187). Теж за царем говорив і Скоропадськиј: — «жебы былъ самовластцемъ надъ народомъ нашимъ Малороссійскимъ» (теж 197).
- ↑ По бідности крајіни грішми, тоді жалуваньньа за службу старшина получала мајетками.
зовсім виділитись з під гетьманського рејменту (свьатиј Бернардине, писали січовики Самојловичу, — ми тобі не молимось, ти нас не помилуј). Умовоју 1710 р. діло ставилось так, шчо ј Запорожьжьа вдержувало својі порьадки дома, і спільно з Гетьманшчиноју порьадкувало б спільні всіј Украјіні справи.
