Тоді дівчина зідхає, як пташка,
Коли її милий не прилітає довго на гніздо,
А промінь, пустивши росток у таємну
Там спить — чекає,
Аж поки його не розбудить мужський
Дівчина тоді одкидає голову, оддаючи
милому свою трепетну шию:
Вона приготовила мужові млосний цілунок
І найтепліший куточок для його любови.
І коли на буйній землі родиться од неї
Воно смутно пригадує,
Як гойдалось колись на зоряних вірвечках,
Як бреніли місячні струни в покорі тихому
Як співала йому космічна
юга.
Той синок прислухається до них тоді
А струмені згаданих звуків
Передає піснями.
Люди, що здавна сами їх забули, —
Кажуть йому:
— „Ти — поет“.
