109
Зелений швидко зрозумів, що саме сталося ї негайно роспорядився, щоб Супоня йшов просто на Греків Ліс, Ґонтаренко Звенигородським шляхом, а дядько Пилип роззув-би своїх хлопців і переправив їх на тили ворога, наказавши їм негайно напасти. Сам, як і завжди, зі своїми трипільцями, зостався в місті, тримаючи при собі секрет останнього боевого маневру.
Наказуючи Супоні йти „пробоєм“, сказав;
— Робіть вид, що панічно втікаєте… Розсипайтеся невеличкими гуртками і кричіть, що я загинув… Червоні спішаться і побіжать за вами, а я не прозіваю… Скоро буду…
Бій почався ще вдосвіта, як тільки зійшла світова зірниця, а кінчився перед самим світанком. Ніхто не знав, хто кого переміг, бо місто стояло порожне і не було в ньому ні Зеленовців, ні червоних, а тільки одні баби злякано визирали з-за воріт і, хрестючись, чогось чекали.
Поділившись на маленькі гурточки, трипільці враз зі своїм отаманом, непомітно вибралися на зелені поля і швидко стали сходитися коло насипу залізниці, яка йшла до Літина й Козятина. За дві-три верстви від них севгався по рейках здоровенний панцирник, який без перестанку обстрілював принишкле місто.
— Ах, шкода яка, що при нас так мало набоїв, а то зашкварили-б!… — прошептав Зелений, заздрісно дивлячись на ворожого панцирника.
— А хіба не вистане з нас тих чотири знаряди, які ми маємо? — запитуючо промовив Проць, який із самого Уманя ні на один крок не відходив від нього.
— А гармат багато вивезли? — знову спитався Зелений.
— Цілих шість маємо тут…
— Молодці хлопці!…
— Супоня й Ґонтаренко по дві батареї потягли з собою, а вози з харчами залишили на місці…
— Нічого… Аби гармати були, то харчі самі з'являться…
В той час, заглушаючи останні слова отамана, заторохтіли десь впереді кулемети і коло ворожого панцирника закурилася насип. Не встиг ще й оком моргнути, як почувся вистріл із заду і над головами Зеленовців пролетів великий знаряд.
— Заходять із заду… Тікайте, хлопці, до ліса… — промовив отаман. — Але цікаво знати, хто це з кущів стріляє…
Ворожі панцирники стали з'їздитися, безупинно обстрілюючи між собою середину, де знаходились повстанці.
Раптом почувся страшний вибух і той панцирник, що підходив до міста, якось кумедно затанцював і перевернувся на бік.
— Слава! — почулося в кущах і на залізничу насип висипало до двох тисяч босих, з підкачаними вище колін штанами, дядьків.
