110
— Слава! — загукали Зеленовці, кидаючись їм на поміч, але в той час другий панцирник став безупинно стріляти з важких просто по залізничій насипі і як мітлою, змітав усе, що тільки вистрибало з кущів.
Зелений чим дуж кинувся до Проця:
— Де ті знаряди, що ви вивезли?
— Тут в кущах, коло гармат… — відповів той поспішно.
Зелений метнувся до гармат, заложив один знаряд, прицілився і вистрілив. Знаряд розірвався коло лівого колеса ворожого панцерника. Вистрілив другий раз і знаряд влетів просто в бійницю. Так само влучно вистрілив третім знарядом, після чого панцирник нагло затих і став сунутись назад.
— А тепер, хлопці, як я вже сказав, — гайда до лісу! — крикнув Зелений. — Не думайте, що це кінець…
Забравши з собою гармати і ранених, погнали коней, що є сили і так само побігли самі. Разом з Трипільцями бігли босі дядьки із загону дядька Пилипа.
— Ой, та-ж і ловко ми їх садонули! — захоплювався дядько Пилип, біжучи підтюпцем поруч отамана Зеленого, тримаючи на оберемку важкого механічного кулемета системи „Кольта“.
— Скоріще, скоріще! — замість відповіді на слова дядька Пилипа, говорив Зелений. — Добіжимо до лісу і зробимо пастку…
В той час над їх головами просвистав знаряд і розірвався перед ними в повітрі,
— Шрапнелями бють, зволочі! — лаявся хтось, зупинившись передихнути трохи.
— Скоріще, скоріще! — знов говорив Зелений. — Супоня напевне вже знудився без нас!
Охкаючи, бігли через якийсь яр просто до лісу, до якого було вже не більше чверті верстви. Але тільки-що вибігли з яру, як побачили, що на них з двох боків біжать червоні. Зелений зупинився і скомандував:
— Бігом до лісу! Як що вистрілять раз, — біжіть! Вистрілять другий, — я з Трипільцями на баґнети, на ліво, а босі сотні з Пилипом, — на право!…
Пробігли кроків з двадцять, як з обох боків засвистали кулі — раз і другий.
— Слава! — крикнув Зелений, кидаючись з Трипільцями на тих, що наступали з ліва.
— Слава! — закричав дядько Пилип, кидаючись зі своїми босими на право.
Червоні, що сміливо бігли невеличкими гуртками, спочатку зупинилися а потім стали наскоро розсипатися в розстрільну. Але Трипільці з Зеленим налетіли на них як шуліки і стали немилосерно колоти багнетами. Перелякані червоні ставали на коліна і просили помилувати їх,
