111
але дарма. Час був надто горячий і коротка була мова. Зломивши ворожу лінію, Зелений зараз-же було повернув до лісу, але озирнувся на право й занімів… Босі сотні дядька Пилипа в страшнім безладдю бігли назад у яр, а слідом за ними гналося до сотні вершників Мадярів.
— Каре! Перший ряд на груди, другий на коліно, третій стоячи! — скомандував Зелений.
Вершники гналися просто до них.
— Бий! — гукнув Зелений.
Вистріли всі в один раз, вистріли в другий і третій.
Скільканайцять вершників повалилося з кіньми, роблючи безладдя в своїх рядах.
— Тр… та… та… та… та… та… та… — заторохтіли кулемети з лісу і де кілько вершників повалилося до долу. Вершник, що їхав впереді всіх і, як видно, був старшим, повернув назад коня і в той-же час повалився до долу. Босі сотні, побачивши такий поворот справи, висунулися з яру і стали йти в обхід ворога… Вершники стали злізати з коней і, відстрілюючись, кидалися на всі боки, як де кілька хвилин перед тим, кидалися босі сотні.
Зелений заборонив переслідувати вже тільки через те, що з боку міста, по Звенигорським шляху, здіймалися велечезні хмари рудої порохнечі і він догадався, що то йшли червоні.
— До лісу! — крикнув. — До лісу!…
Вже під самим лісом, Зелений помітив дядька Пилипа, як той, що є сили, гнався по полю за мадяром. Хотів покликати його, але роскритий рот не дав ні звука. Мадяр повернувся і, не цілячись навіть, двічі вистрілив. Дядько Пилип кумедно вимахнув обома руками і повільно став присідати до долу.
— Процю! — тихо сказав Зелений. — Поможіть дядькові Пилипові, бо його, здається, поранено!…
Проць ще з двома Трипільчанами побіг до дядька Пилипа і з цікавістю зазирнув у його лице. Той стояв на колінах, обпершись обома руками на межу і непорушним поглядом дивився на калюжу свіжої крови, що стікала з його грудей.
— Дядьку Пилипе, що з вами? — схопив Проць під руки.
— Нічого… — ледве чутно промовив Пилип, опускаючись на руки Проця.
— Беріть! — сказав Проць до Трипільчан. — Понесем!
— Не тр-е-ба… — простогнав дядько Пипип. — Ось тут… Отаманови дайте… Мати благословила…
Опустив руку на скрівавлені груди, витягнувся і став важкий, як камінь.
Опустили на землю. Розгорнули скрівавлену сорочку і побачили маленького мідного хрестика на грудях. Зняли
