Сторінка:Поліщук К. Отаман Зелений. Львів - Київ, 1922.djvu/138

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

134

— Умрем, братіку, як прийдеться… За нашу мужицьку Україну, правда?…

— Правда, пане отамане, правда!…

І враз голосне ридання розбудило німу тишу убогої хатини:

— Братіку! Йде неминуче останнє…

10. НЕМИНУЧЕ ОСТАННЄ.

Безліч днів і ночей пройдуть ще в Вічність… Богато раз заходитиме ясне сонце і сходитиме блідий місяць… Але тепер глибока осінь і жорстокий північний вітер немилосерно змітає з лиця землі рештки краси ліса… Скоро прийде мороз лютий і застудить ніжні стебла зелених врун, скамянить мягку ріллю і знищить останні осінні квіти… Зчорніє на межах колюче бодячча, пригнуться до долу кущі полиню і безтямно котитиметься в безвість відірване від ґрунту перекотиполе… Довго і журно шумітимуть в гаях знищені дерева й шелестітиме під ногами обережного зайця злотне листя і буде воно потім безмовно лежати під сніговим покривалом і, тліючи, маритиме новою весною…

Але ранок був ще чудовий. Сонце зійшло в білій млі, бо перший мороз був надто уважним до роси і зробив її схожою на розсипані перли, або бриліянти. В день соняшне проміння перепліталося з білими нитками бабиного літа і так засновувало собою всі трівоги серця і в знесиленій душі прокидалося болюче жадання молитви.

В широких полях панувала незвикло дзвінка чудна тиша, то коли десь хтось їхав порожняком, або поправляв лемеша, то голосна луна котилася на десятки гін і заставляла здрігатися крилатих мандрівників, які похапливо здіймалися в гору і продовжували свою важку дорогу до світлого краю…

— Кру… кру… кру… — дзвеніло високо під небом, а на землі боляче стискалося серце й зупинялося дихання.

Затримували дихання й ті, що глибокими ярами підкрадалися до останньої бойової лінії отамана Зеленого. Обережно ступають, щоб не було чутно тупоту ніг, стримуються від зайвих розмов, щоб не викликати гомону, маючи намір як мога ближче підсунутись і засісти проти ненавистного їм Зеленого.

Мовчить навколо широке поле, шепчуться тихо яри глибокі, але не чутно їх шепоту серед повстанців, бо не видно їм того, що діється в ярах.

Неминучо останнє близько… Неминуче останнє славного повстанчого отамана Зеленого…