22
Оксана затурбувалася:
— Може й справді піти?… Тож усі люди там…
— Мамо! — промовив тільки одно слово Данило і Оксана враз заспокоїлася. Вразило її не саме слово, а те, як він сказав його. Щось залізне чулося в ньому…
— Підем, може до хати вже? — спиталася через якусь хвилину.
— Підем! — сказав він зовсім иншим, лагідним голосом і, не чекаючи на неї, пішов до хати!
Йдучи слідом за сином, вона міцно засунула засовку коло дверей і сама, не знаючи для чого, підперла їх коромеслом, яке стояло в сінях, в хаті Данило ляг на ліжко поруч Олекси і заснув як убитий, а вона довго ще дивилася через вікно на заграву пожежі і промовляла тільки їй одній відому молитву…
Все було так, як казав Данило і як мало бути. Приїздили жандарми, були й донці. Дві неділі пили й гуляли та „росправу“ чинили. Жорстока була та „росправа“. Пять господарів на той світ пішли, а решта й так до віку памятатиме. Спершу зганяли все село до волости і там били всіх нагаями доти, доки була охота, а потім стали по хатах розїздити. Заїде який небудь донець на подвіря, так просто з конем в хату суне. Поставить коня коло стола й зараз же каже дати йому вівса, а сам розляжеться на подушках і командує. Печи, вари, годуй, догоджай, а сам тремти й бійся навіть не так ступити, як він хоче…
Особливо довго шукали вони Селянської Спілки, але ніяк не могли її знайти. Як не били, як не випитували, а проте ніхто нічого не міг сказати. Де хто казав, що Селянською Спілкою були оті самі господарі, яких убито в перший день „росправи“, бо не даремнеж вони в себе рушниці мали і все село до самооборони підіймали…
Дуже можливо, що про це найкраще міг би розповісти жандармам Данило і хтось навіть говорив їм щось про нього, але в справу вмішався піп і жандарми залишили його в спокою.
Проте Данило не дуже то йняв цьому віри і доки в селі панували жандарми та дончаки, він весь час блукав по лісах і ночував серед тих руїн, зверху яких милувався колись мальовничими просторами. До дому вернувся лише тоді, як зникли жандарми і як в селі стало тихо, наче в домовині. Прийшов змучений, худий, блідий, але старіший наче. Раніш ніж щось зїсти, він добув з горища свого „Кобзаря“ і так занімів з ним коло стола.
