25
в доброго попа, який хоч і не охоче, а всеж таки заступився за них бідних.
— Які ми бідні… які бідні… — шептала вона вже крізь сон в той час, як Данило йшов сонною вулицею до церкви, де був попівський дім.
Він йшов з одною тільки думкою — поговорити з ним по щирости і сказати йому про все, що турбувало його мізок і непокоїло душу, йому здавалося, що піп, як освічений і старий чоловік, скорше всіх зрозуміє його і піде на зустріч його бажанням.
Підійшовши до попівського дому, він тихенько переліз через паркан і зазирнув у вікно. Піп був сам один у кімнаті і, заклавши руки в кишені підрясника, розміреним кроком ходив з кутка в куток. Він дивився на його широку, лопатовидну, сиву бороду і величезну блискучу лисину, навколо якої стирчала на всі боки рештки давніх патлів. Його старе й зморщене, як печене яблуко, лице було похмуре і чогось сердите. На якусь хвилинку Данило завагався — „чи варто йти до такого?“ — але зараз же махнув рукою і вирішив: — „Сердиті люде, завжди щирійше говорять“…
Підійшов до дверей і став стукати. Через хвилину вибігла наймичка і сказала йому, що „батюшка вже сплять“… Однаково він не звернув на це ніякої уваги і ввійшов у „прихожу“, де пахнуло мокрими кожухами й кальошами. За дверима чулися важкі кроки „батюшки“, як він все ще не переставав ходити.
— Скажіть батюшці, що я дуже хочу бачити його, — сказав він до наймички.
Наймичка невдовольнено щось забуркотіла собі під носом про те, що „вже сплять“, але проте пішла і сказала.
— Пущай войдьоть!… — почувся глухий, як з бочки, голос.
Данило ввійшов і вклонився.
— Ну?! — суворо промовив до нього піп.
— Хочу з вами порадитися… — сказав Данило.
— Ну?! — знову сказав піп і його борода сердито затанцювала.
— Я не знаю, що тут робилося і я хотів би… — почав було говорити Данило, але піп раптом перебив його.
— Ну?! — підїйшов ще близче і якось чудно махнув перед його лицем правою рукою. — Ну, а руку?…
Данило, не розуміючи, простягнув до нього свою руку, але піп враз відскочив назад і закричав:
— Безбожник!… Бунтовщик!… Сволоч!… Руку!… Руку поцілувать!…
— Вибачайте! — змішався Данило. — Я той… я до вас, як до чоловіка…
— Вон! — крикнув не своїм голосом піп. — Я тобі не чоловік, а отець духовний!… Сволоч!… На Сибір!…
