27
На другий день Данило встав ранійш матері і зараз же заходився обкладати соломою хату на зиму. На дворі було холодно й сіро. Гострий північний вітер гнав на південь цілі отари важких хмар і в повітрі метушились перші сніжинки. Навколо було якось пусто й тихо, тільки одні ворони кружляли над хатами і пронизливо кричали чогось. Здавалося, що й сам Бог розгнівався на синів землі і забрав від них навіть найменщу радість, щоб обдарувати нею сяючі електрикою великі міста і тих людей, що мешкають там.
Носячи з клуні солому, Данило думав про те, що булоб добре залишити це все і піти в світ за очі, ген аж туди, де нема „монопольки“ і поліції, де нема такого брехливого попа і таких покірних людей, як тут. Хотілося йому жити так, щоб можна було відчувати те життя, а головно робити щось…
Девятнайцять весен і девятьнайцять зим прожив він серед Трипільських гір і все чекав якогось чуда, яке взялоб і повелоб його тим широким шляхом, що йде аж до самого Київа, але все дарма! Роки минали, а чудо не приходило. Ждав довго, але тепер уже не міг ждати. Чув, що далі не зможе так терпіти і коли не сьогодня, так завтра обірветься остаточно та нитка, яка почала рватися ще тоді, як згоріли його книжки…
Думаючи так, він і не помітив, як до нього підійшов якийсь підстаркуватий добродій в чорному пальті і з двома кокардами на вчительському каштеті.
— Добридень! — привитався добродій.
— Доброго здоровля! — сказав Данило, придивляючись до чудного добродія — Я вас неначе бачив десь…
— А, так! — сказав добродій. Вчора у попа!
Данило почервонів і опустив очі до долу.
— Я знав, що вам неприємно буде згадувати вчорашнє, але, надіюся, ви на мене не гніваєтесь? — став говорити добродій. — Тим більше, як довідяєтеся хто я і чого прийшов до вас!…
— Ходім тоді до хати! — промовив Данило до добродія і той охоче згодився. — Тут якось не випадає…
В той час з хати вийшла Оксана і Олекса. Оксана була з якимсь горщиком в руках, а Олекса ішов до школи.
— Це може, ваша мати? — спитався добродій.
— Так! — відповів Данило.
— А цей хлопець?
— Брат мій… До школи йде…
— Так він учиться?…
— В четвертій клясі вищої початкової.
— О, то дуже добре! — задовольнено всміхнувся до Данила добродій. — Гарного брата маєте!…
