28
— Я люблю його…
— О, то дуже добре!… Дуже добре!…
Добродій говорив якось просто і в його мягкому голосі чулася справжня щирість. Оксана, яка спочатку була навіть злякалася його, заспокоїлася і, цікаво приглядаючись до його невеличкої цапинньої борідки і добрих карих очей, що лагідно визирали з під золотих окуляр, думала:
— І чого йому треба від мого Данильця?!…
Неменше думав про це й сам Данило, який ніяк не міг зрозуміти причини приходу цього добродія і думав, що цей добродій прийшов для того, щоб довідатися про щось і випитати про те, чого не могли в свій час дошукатися ніякі жандарми. Однаково, коли тільки дивився йому просто в очі, як зараз же відчував у своїй душі щось таке ніжне й тепле, з чим хотів би бути завжди.
Коли ввійшли в хату, то добродій скинув кашкета і голосно промовив:
— Я в хаті виріс тій колись…
— Це ви з „Кобзаря“? спитався Данило.
— А ви звідки знаєте? — здивувався добродій.
— Читав трохи… — просто сказав Данило.
Добродій сів на лаву і замислився.
— Гм… тепер я розумію… тепер я розумію… — раз у раз промовляв він сам до себе, розглядаючись по хаті. — Гм… затишно тут у вас…
Раптом замовк і став прислухуватися. В димарі, як навіжений, скиглив вітер і забивав у печі огонь, який розпалила Оксана. Їдкий дим котився просто в хату і ліз в очі.
— Зима йде… — ні з того, ні з сього промовив добродій.
— Через те я й хату обкривав соломою… — сказав Данило.
— А хіба то щось помагає? — спитався добродій.
— Як би не помагало, то не обкривав би, — відповів Данило.
Добродій вийняв з кешені записну книжечку і щось записав у ній.
— Це я для ґазети. — всміхнувся.
— То ви пишете? — спитався Данило.
— Так! відповів добродій. — В нашому партійному часопису.
— А яка-ж ваша партія? — зацікавився Данило.
— Українська партія Соціялістів-Революціонерів, — сказав добродій.
— Чого ж вона хоче?
— Вона бореться за Землю і Волю…
— То й Селянська Спілка також цього домагається, — промовив Данило.
Добродій задовольнено всміхнувся і підсунувся блище.
