Перейти до вмісту

Сторінка:Поліщук К. Отаман Зелений. Львів - Київ, 1922.djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

28

— Я люблю його…

— О, то дуже добре!… Дуже добре!…

Добродій говорив якось просто і в його мягкому голосі чулася справжня щирість. Оксана, яка спочатку була навіть злякалася його, заспокоїлася і, цікаво приглядаючись до його невеличкої цапинньої борідки і добрих карих очей, що лагідно визирали з під золотих окуляр, думала:

— І чого йому треба від мого Данильця?!…

Неменше думав про це й сам Данило, який ніяк не міг зрозуміти причини приходу цього добродія і думав, що цей добродій прийшов для того, щоб довідатися про щось і випитати про те, чого не могли в свій час дошукатися ніякі жандарми. Однаково, коли тільки дивився йому просто в очі, як зараз же відчував у своїй душі щось таке ніжне й тепле, з чим хотів би бути завжди.

Коли ввійшли в хату, то добродій скинув кашкета і голосно промовив:

— Я в хаті виріс тій колись…

— Це ви з „Кобзаря“? спитався Данило.

— А ви звідки знаєте? — здивувався добродій.

— Читав трохи… — просто сказав Данило.

Добродій сів на лаву і замислився.

— Гм… тепер я розумію… тепер я розумію… — раз у раз промовляв він сам до себе, розглядаючись по хаті. — Гм… затишно тут у вас…

Раптом замовк і став прислухуватися. В димарі, як навіжений, скиглив вітер і забивав у печі огонь, який розпалила Оксана. Їдкий дим котився просто в хату і ліз в очі.

— Зима йде… — ні з того, ні з сього промовив добродій.

— Через те я й хату обкривав соломою… — сказав Данило.

— А хіба то щось помагає? — спитався добродій.

— Як би не помагало, то не обкривав би, — відповів Данило.

Добродій вийняв з кешені записну книжечку і щось записав у ній.

— Це я для ґазети. — всміхнувся.

— То ви пишете? — спитався Данило.

— Так! відповів добродій. — В нашому партійному часопису.

— А яка-ж ваша партія? — зацікавився Данило.

— Українська партія Соціялістів-Революціонерів, — сказав добродій.

— Чого ж вона хоче?

— Вона бореться за Землю і Волю…

— То й Селянська Спілка також цього домагається, — промовив Данило.

Добродій задовольнено всміхнувся і підсунувся блище.