50
кілька раз водили його до тюремної церкви, але вікна в ній були так густо заґратовані, що темрява була ще більша, як в „одиночці“, а туга від того ще збільшувалася. І так замкувся в себе, викинув „життя“, відмовився від церкви і став чекати того дня, коли його виведуть в „общую пересильную“ і поведуть етапами.
І от, уже на передодні висилки в Наримський Край, вибухла війна. Було оголошено мобилізацію, а через те саме затримано висилку адміністративних засланців.
Ще через якийсь час, було оголошено амнестію, під яку підійшов і Данило. Опинившись на волі, він думав повернутися назад на завод, але тут вже його не прийняли, яко „заміченого“. Нічого не помогли й турботи Супоні, який з усіх сил намагався допомогти товаришеві. Блукаючи по місті і слухаючи безкінечний патріотичний галас міщанських юрб, він не знав кінця свому обуренню і стратив усяке бажання бути тут. Згадав Трипілля і засумував за вільними просторами, які так лагідно пестили колись його душу. Нестримно потягало до ґрунту і вернувся до нього. Прийшов о півночі, як уже всі спали і тихо постукав у маленьке віконце рідної хати.
— Хто там? — почувся знайомий голос матері.
— Я…
— Сину мій! — скрикнула і, як молода дівчина, кинулася відчиняти двері.
Відчинила, схопила обома руками за шию.
— Сину мій!.. Ждала так!…
Вибіг і Олекса. Заплакав:
— Братіку милий!
Разом увійшли в хату. Така радість стала. Маленький каганець привітно всміхнувся. Образи зраділи. Взяла Оксана сірнички й лямпадку перед ними засвітила.
— Сьогодня в нас свято велике… — сказала.
До білого дня говорили про те як жилося і як з господарством велося.
— Корова та сама, але стара вже стала… Телиця тільна ходить… Четверо свиней за ті гроші придбала, що ти присилав… Одну продала на дорогу для тебе… сибірську… — плачучи, говорила Оксана.
— Школу торік не скінчив… В учительську семинарію хочу… Готуюся зараз… Спасибі, що не забував нас і допомагав нам… Лекше жилося… — каже Олекса.
— Любі мої! Таж я завжди з вами! — схвильовано говорить Данило.
І тільки тоді, як уже все болюче було сказане, Оксана ненароком промовила:
— А в нас молобизація… Завтра запасні їдуть…
— Так, так! Мобилізація… — сказав і Олекса. — Ти торік мав поправку?
— Ні! — відповів Данило. — Дали відпустку через
