Перейти до вмісту

Сторінка:Поліщук К. Отаман Зелений. Львів - Київ, 1922.djvu/54

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

50

кілька раз водили його до тюремної церкви, але вікна в ній були так густо заґратовані, що темрява була ще більша, як в „одиночці“, а туга від того ще збільшувалася. І так замкувся в себе, викинув „життя“, відмовився від церкви і став чекати того дня, коли його виведуть в „общую пересильную“ і поведуть етапами.

І от, уже на передодні висилки в Наримський Край, вибухла війна. Було оголошено мобилізацію, а через те саме затримано висилку адміністративних засланців.

Ще через якийсь час, було оголошено амнестію, під яку підійшов і Данило. Опинившись на волі, він думав повернутися назад на завод, але тут вже його не прийняли, яко „заміченого“. Нічого не помогли й турботи Супоні, який з усіх сил намагався допомогти товаришеві. Блукаючи по місті і слухаючи безкінечний патріотичний галас міщанських юрб, він не знав кінця свому обуренню і стратив усяке бажання бути тут. Згадав Трипілля і засумував за вільними просторами, які так лагідно пестили колись його душу. Нестримно потягало до ґрунту і вернувся до нього. Прийшов о півночі, як уже всі спали і тихо постукав у маленьке віконце рідної хати.

— Хто там? — почувся знайомий голос матері.

— Я…

— Сину мій! — скрикнула і, як молода дівчина, кинулася відчиняти двері.

Відчинила, схопила обома руками за шию.

— Сину мій!.. Ждала так!…

Вибіг і Олекса. Заплакав:

— Братіку милий!

Разом увійшли в хату. Така радість стала. Маленький каганець привітно всміхнувся. Образи зраділи. Взяла Оксана сірнички й лямпадку перед ними засвітила.

— Сьогодня в нас свято велике… — сказала.

До білого дня говорили про те як жилося і як з господарством велося.

— Корова та сама, але стара вже стала… Телиця тільна ходить… Четверо свиней за ті гроші придбала, що ти присилав… Одну продала на дорогу для тебе… сибірську… — плачучи, говорила Оксана.

— Школу торік не скінчив… В учительську семинарію хочу… Готуюся зараз… Спасибі, що не забував нас і допомагав нам… Лекше жилося… — каже Олекса.

— Любі мої! Таж я завжди з вами! — схвильовано говорить Данило.

І тільки тоді, як уже все болюче було сказане, Оксана ненароком промовила:

— А в нас молобизація… Завтра запасні їдуть…

— Так, так! Мобилізація… — сказав і Олекса. — Ти торік мав поправку?

— Ні! — відповів Данило. — Дали відпустку через