73
— А, що робити?! — озвавсь Данило. — Будемо робити те, що наші діди й прадіди робили! Скличемо зараз велике віче і спільно обговоримо свої справи… Що віче скаже, так мусить бути, хоч я особисто тримаюся того погляду, що зараз ми мусимо йти разом з червоними…
— Згода! Згода! — загукали товариші. — Ворона вороні ока не видовбе! Робітник селянина, а селянин робітника не окривдить! Аджеж робітники не дали ворогам набоїв, як ми наступали і селяне не забули робітників, як вони були голодні!…
— А як-же нам тепер зговоритися з червоними? — спитався Петро Ґонтаренко.
— Не треба нам зговорюватися! — відповів Проць. — Ми самі виступимо, а вони нас відразу зрозуміють!…
— Ні, товаришу! — сказав на те Данило. — Ми мусимо зговоритися й згодитися на певних умовах. Мені здається, що першим нашим домаганням мусить бути виборність рад і комісарів, а другим — забезпечення вільного розвитку української культури. Далі, ми собою повинні уявляти цілком самостійну повстанчу одиницю і в ряди червоних не зачислюватися. Добре я кажу?
— Цілком! — скрикнув Супоня. — Решту, дрібнійших питань, можна буде потім обговорити
— А хто поїде? — спитався Проць.
— Мені здається, що краще всього буде послати товариша Супоню. — Сказав Данило. — Але ранійш ми, все-ж таки, скличемо віче…
На вічі було більше восьми тисяч повстанців з Трипілля й околиць і всі вони згодилися з Данилом, коли той перший раз сказав у голос свою, затаєну з давна, найболючійшу думку про те, що „Колись наш нарід управляв собою вічами і так навіть князів собі обірав! Будемо й ми управляти самі собою так, як управляли наші предки і виберемо з поміж себе одного, який буде нашим отаманом!…“
— Товариш Данило! Товариш Данило нашим отаманом!… — залунали голоси.
Схопили Данила на руки і тричі піднесли його високо над своїми головами, щоб „усі могли бачити, який він із себе“…
— А як-же з комітетом? — спитався Проць. — Раз усі важні справи рішатиме віче, а його волю виконуватиме отаман, то тепер, здається, комітет зайвий!…
— Правильно! Правильно! — загули навколо. — Буде тільки перешкожати в роботі…
— З комітету хай штаб буде! — крикнув хтось з юрби.
— Штаб хай буде, штаб!… — загули знов навколо, але Данило махнув рукою:
