74
— Я отаман, я керую всіми справами, я й складаю собі штаб так, як знахожу потрібним!
— Правильно! Правильно! — загули всі, махаючи шапками. — Отаман сам знає, що робити!…
В той час виступив наперед Супоня і заговорив:
— Товариші! Зараз ми боремся за своє право і одноголосно вибрали собі провідником найбільш значного між нами товариша Данила. Але, треба нам не забувати того, що товариша Данила скрізь і всюди між робітниками знають як Зеленого. Таким він прийшов колись до нас на завод, таким працював у нас і таким мусить бути зараз!… Зеленим назвем його не тільки через те, що він прийшов до нас, робітників, з таким призвіщем, але ще й через те, що він від вас усіх, що зросли й виросли на зеленім полі… Назва така буде мати пошану серед робітників і буде вабити до себе все трудове селянство в будучому, я передчуваю вже, шо впереді буде в нас багато діла і його робитиме наш дорогий товариш і отаман Зелений! І так, хай жиє наш отаман Зелений!…“
„Слава! Слава!… Слава!… Хай жиє отаман Зелений!… Хай жиє!..“ — загриміло по всьому Трипіллі і тисячі шапок полетіли вгору, наче хмара знялася над морем селянських голов.
Данило стояв на якомусь високому столі і, кланяючись на всі боки, відчував у собі щось таке, що відчував колись на вершинах руїни старого палацу, коли оглядав звідти безконечні рідні простори, які лежали навколо Трипілль такою тихою, такою сонною і такою непорушною масою… І було дивно якось почувати себе над цим морем людських голов, що нагадували собою також простори, але якісь нові й невидані, живі й свавільно-бурхливі… „Тепер вони зі мною і я з ними!“ — думав він про себе…
Вечером Супоня поїхав, яко посланець до червоних, а Данило з Процем сиділи в помешканню штабу. Проць сидів коло стола і щось писав, а Данило дивився на біложовтаве світло лямпки і згадував далекий північний фронт, де він стрінув оцього славного, доброго, трохи експанзивного, жадаючого Проця, який тепер став для нього одним з перших помішників і порадників. Почував у собі якусь незвиклу ніжність і сказав:
— Процю! Покинь, серце, писати! Поговорим трохи. Ми-ж так давно говорили між собою…
Проць підвів голову:
— Ай справді! Давно говорили, давно чарку пили… — всміхнувся лагідно, по дитячому якось.
— А тепер, давайте, одне й друге зробим! — сказав Данило, встаючи з місця.
