— Революційний лад, он що! — відрубав він. — Мало одних руінницьких вигуків…
— Так не реакція створить його? — сказав я, зачеплений за живе місце.
— Хтож це каже? Його мусять створити працюючі верстви селянства! — відповів він.
Не бажаючи заходити на такий слизький ґрунт, як сучасні політичні суперечки, я став удавати, що цілком погоджуюсь з ним і запропонував йому переглянути декілька збірок новітніх українських поетів.
— Поезія сама собою, а життя так само! — Ніяк не заспокоювався він. — Візьмім на увагу грандіозність творчих сил селянства. Війна провадиться їх коштом, революція твориться їх коштом, мир робиться їх коштом, реакція панує їх коштом, місто годується їх коштом. Всюди, куди тільки не глянь, все робиться на рахунок гречкосія, який мусить розплатитися ціною своєї крівавиці. І от, разом з тим, селянство немає нічого.
— А земля! — перебив я його.
— Стрівай! Земля, якою тепер користується селянство, давним давно його. Ранійш він поливав її потом гірким і працею своїх рук годував поміщиків, а тепер він мусить боронити її зброєю. І часто буває, приходиться боронити не стільки від ворогів, скільки від непрошених друзів.
Признатися по правді, мені ці балачки остогидли ще за часів панування найбільшої на Україні псевдо-соціялістичної партії, а через те я всіми силами старався перевести розмову на якусь иншу тему.
— Ось, поглянь! — промовив я, показуючи книжку наймоднійшого поета.
Він обережно поклав її біля себе і став розгортати сторінки. Лице його зробилося уважним, а очі заблищали цікавили вогниками.
— Це цікаво! Дуже цікаво!.. — говорив він. — І як так чоловік може з глузду зїхати?..
— Дуже просто. Сидячи в такій кімнаті, можна все зробити, — докинув я. — От ти скажи мені, чиїм коштом живуть поети?..
