Сторінка:Поліщук К. Червоне марево. Нариси й оповідання з часів революції. Львів - Київ, 1921.djvu/139

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виникла проблема з вичиткою цієї сторінки
— 135 —

дісталі поета когось розпято… Якось ненароком глянув на голий труп розпятої людини і взнав в ній Арона. Його розпяли, привязавши за руки і за ноги шматками порваного і скрівавленого тонкого рядна, а на його оголених грудях симетрично виднілися дві кріваві рани… Очі його з невимовним жахом дивилися в небо, а борода якось інтимно зігнулася до грудей, наче хотіла сховатися від чогось…

Несвідомо для себе самого, з моїх грудей вибухло питання:

— А деж твоя Сара, Ароне?!.

Сльози стиснулися в горлі і я побіг геть від цього страшного трупа…

*  *  *

Вечером йшли „наші“ і несли з собою червоні прапори. Дивлячись на них через вікно, мені здавалося, що вони несуть рештки того рядна, яким розіпнуто Арона.

1919 р. січень.

Козятин.