Сторінка:Поліщук К. Червоне марево. Нариси й оповідання з часів революції. Львів - Київ, 1921.djvu/156

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виникла проблема з вичиткою цієї сторінки



ФРАҐМЕНТИ ЖИТТЯ.

І. „Да, ну?!”…

Йшов. Як у тумані. З похилою головою. З біллю в серці. З образою в душі.

Міські вулиці всміхалися вечірніми огнями.

Кокетуючи, проходили тротуарами міські панни.

Надриваючи горлянку, якась обшарпана людина закликала: — „Вот почистим сапоги!“..

Поспішався. Сам не знав — куди? Чув тільки збентеженою душею щось непевне.

— Зрада!… Хіба?…

Ах, ось воно, отте прокляте слово! Ось воно, ганебне без кінця!…

Перед тумбою зупинився. Байдужим оком оглянув плякат „Чорна пантера і білий медвідь“. Стиснув кулаки і погрозився:

— Проклята!…

Зітхнув глибоко. Подивився в гору. — Там спокійно мерехтіли зорі. — Гірко похитав головою і прошептав:

— Яка самотність!… Яка самотність!…

Прохожі здивовано оглядали його, а він без найменшої уваги. Стояв собі, дивився на небо і думав:

— Простити? Не простити? Бути? Не бути?

Махнув зненацька рукою. Озирнувся навколо себе і голосно засміявся:

— Мій Боже! Таж я формально божеволію!… Безумовно божеволію… Цілком і безповоротно…