„ВСЯЧЕСКАЯ СВОЛОЧЬ!“…
(З весняної хроніки 1918 року).
У Київі відбувався зїзд хліборобів-землевласників, а під Київом, між старими вербами на березі Дніпра злякано кричали ворони… На Софійській площі журливо відбував свою скучну повинність залізний Богдан і, тикаючи в бік Москви своєю залізною булавою, думав гетьманську думу „Щож, проголошувались тут „універсали“, так чомуж не проголошуватись й „грамотам?“…
… І „грамота“ була проголошена…
Гаразд почували себе панове офіцери московської армії з українськими значками на кашкетах. Вони цілими юрбами тинялися по вулицях міста і гострили зуби на „большевицкую Центральную Раду“… А становище бідолашної Центральної Ради, як кажуть Житомиряне, було „гірше губернаторського“… Щеб пак! Подумайте тільки, що так вас весь час лаяли „буржуєм“, а потім взяли, отак з доброго дива назвали „большевиком?!“… Я думаю, що ви тоді не тільки за плечі січових стрільців заховалисяб, але аж до „Франсуа“ в окрему кімнату запакувалисяб…
Отож, як було проголошено „грамоту“, то деякі мудрі політики з Центральної Ради так і зробили. — Як видно, то инакше нічого було робити…
Трохи инакше почував себе дядько Антін, що служив сторожем при редакції ґазети „Селянська Доля“. Був він справжній селянин і справжній розум мав. Замість того, щоб хвилюватись за земельку, він цілими годинами просиджував у редакційній прийомній і лічив
